Розповівши про будівництво станції Бахмач Курсько-Київської залізниці, у цій частині я хочу зупинитися на початку станції Бахмач Лібаво-Роменської залізниці. Питання це, як узагалі й історія цієї залізниці, що простягалася від Ромен до Лібави (нині Клайпеда, Литва), є terra incognita. Я не зустрічав жодної сучасної історичної літератури,  присвяченої хоча б побіжно історії цієї залізниці. Тому розповім, що знаю. 

По-перше. Ця залізниця мала винятково економічне значення. У Ромнах у ті часи (середина ХІХ століття) проходив чи не найбільший сільськогосподарський ярмарок, куди звозився товар майже з усього україн-ського Лівобережжя. А Лібава-Клайпеда – це незамерзаючий навіть узимку порт на Балтійському морі. Таке поєднання дозволяло здійснювати торгівлю між сільськогосподарськими українськими губерніями й закордонними державами, незважаючи на примхи погоди протягом усього року, а не тільки взимку та влітку, як це було зазвичай.

 

А тепер наводжу повністю (мабуть, уперше) наступний документ – іменний Височайший указ від 4 жовтня 1871 року, адресований керівникові Міністерства шляхів сполучення Російської імперії та представленим ним урядовому Сенату 29 жовтня. Імператорський указ має наступну назву – „Про відчуження з приватного володіння земель та іншого майна, які потрібні під час будівництва Ландварово-Роменської залізниці” та містить наступне:

 

Документ містить важливу інформацію. По-перше, він указує на дату остаточного рішення щодо будівництва залізниці – 29 липня 1871 року, а по-друге, чітко встановлює першу назву залізниці, тобто  Ландварово-Роменська [2] та побіжно вказує на час проведення пошуково-розвідувальних робіт – 1870-початок 1871 року.

Далі наша інформація буде базуватися виключно на офіційному виданні Департаменту залізниць Міністерства шляхів сполучення Російської імперії – „Збірнику відомостей про залізниці у Росії” [3]. Зі „Збірника...” ми дізнаємося, що Височайше затвердженим 1 й 24 березня 1870 року протоколом Комітету залізниць Ландварово-Роменська гілка зарахована до числа найнеобхідніших залізниць. Пошуково-розвідувальні роботи на ній проводилися в 1870 році, а приблизний проект концесії був затверджений 9 травня 1871 року. Проектом передбачалося, що вище названа  залізниця, відокремившись від С.-Петербурзько-Варшавської   між станціями Ландварове й Вільно, буде прямувати на південний схід; перетин з Московсько-Брестською залізницею (шляхом будівництва мосту ) проектувався в Мінську, а з Курсько-Київською залізницею – на станції Бахмач; причому перетин у Бахмачі спочатку планувався в одній площині.  З Бахмача залізниця прямувала до Ромен. Довжина її передбачалася  до  718 верст, тобто майже вдвічі більша від Курсько-Київської; рухомий склад залізниці мав нараховувати 108 потягів, 82 пасажирські вагони, 4 – арештантських, 762 товарних і багажних та 1000 платформ.

 

 

Переможцем тендера на будівництво був визначений уже знайомий нам по будівництву Курсько-Київської залізниці Карл фон Мекк [4]. Залізниця будувалася ділянками, і планувалося збудувати її за три роки. Напрямок залізниці був дещо змінений, що зменшило загальну її довжину, але вже 1874 року були введені в експлуатацію ділянки від Гомеля до Бахмача (12 січня 1874 року, 184 версти) й від Бахмача до Ромен (15 липня 1874 року, 72, 5 версти). Отже, ми остаточно можемо встановити точну дату відкриття станції Бахмач Ландварово-Роменської залізниці – це 12 січня 1874 року [5]. У частині 1-2 нарису ми згадували дату відкриття ст.Бахмач, яка згодом отримала назву Бахмач-Київський, а тут йдеться про нинішній Бахмач-Гомельський.  Залізничне селище при цій станції (як ми побачимо далі) найбільш посприяло розбудові сучасного міста. Але про це все згодом.  

1. Сборник сведений о железных дорогах в России. 1870-1872. Отдел I. – С.319.