Тим часом О. Меншиков був усунутий від влади і Петро ІІ оголошує себе противником реформ свого діда, переносячи одночасно столицю держави назад до Москви. Йде напружена підготовка до коронації молодого імператора і в цей час він тяжко захворює віспою і помирає. Тим самим з його смертю угасає чоловіча лінія династії Романових.

Отже в Глухові, 11 жовтня 1727 року Генеральна рада обирає гетьманом Лівобережної України Данила Павловича Апостола (4/14.12.1654 – 17/28.1.1734), який ввійшов в історію України як визначний військовий і політичний діяч кінця XVII – першої половини XVIII-го століть.

В свій час Д.П. Апостол брав участь у війнах проти Кримського ханства і Османської імперії, оволодівав такими сильними фортецями як Очаків і Кизи-Кермен, згодом відзначився як воєначальник під час Північної війни в боях під Ерестофером (1701 р.) і Варшавою (1705 р.). Був одним з найпереконаніших і найвпливовіших прихильників державницької політики І.С. Мазепи і учасником вироблення українсько-шведського військово-політичного союзу 1708 року. В жовтні 1708 року приєднується, разом з гетьманом, до шведської армії. Проте уже в листопаді того ж 1708 року, задовго до Полтавської битви, залишає Карла ХІІ і І.С. Мазепу і переходить на бік Петра І. З цього приводу існує серед істориків дві версії поведінки Д. Апостола. Перша зводиться до того, що Данило Павлович глибоко і правильно проаналізував причини перших невдач Карла ХІІ і тому перейшов на бік російського царя. Інша твердить, що зробив він це за далекоглядною порадою самого гетьмана І.С. Мазепи, який також бачив ті самі причини і непродуманість дій і невдач шведів і, заглядаючи далеко вперед, зробив ставку саме на Д. Апостола, як одного з найпереконаніших борців за свободу і незалежність України, з вірою в те, що той буде достойно і мужньо їх відстоювати.

Отже після свого обрання гетьманом Лівобережної України Д.П. Апостол, використовуючи політичну ситуацію, що склалася на той момент, добився відновлення державних прав України на основі Березневих статей 1654 року, порушуваних московським урядом з моменту їх прийняття. У відповідь на ці вимоги російський уряд видає так звані “Рішительні пункти” 1728 року, своєрідну конституцію Гетьманату, які значно обмежували владу гетьмана та її політичну автономію.

Виходячи з тогочасних реалій гетьман Д. Апостол проводить ряд економічних і адміністративних реформ, що серйозно впорядкували державне життя Гетьманату, його економіку. Домігся відновлення права призначати Генеральну військову канцелярію і полковників, значно зменшив кількість росіян у гетьманській адміністрації, обмежив до шести число російських полків, дислокованих в Україні, перевів управління Києвом під юрисдикцію гетьмана, домігся повернення в Україну, під свою владу, запорожців, що з 1708 року жили в еміграції на території Кримського ханства в Олешківській Січі і заснування нової січі на річці Підпільній тощо.

Одною з найбільш важливих реформ була реорганізація фінансової системи, що дожила, звичайно з найрізноманітнішими змінами, до наших днів, яка встановила перший державний бюджет Козацької держави. Видатки його становили 144 тисячі карбованців, передбачаючи точні суми на потреби різних сфер державного життя Гетьманату.

Підсумовуючи, слід прямо сказати, що вся діяльність цього гетьмана була спрямована на захист державних прав рідного народу та боротьбу з російським впливом в Україні.

Помер Данило Павлович Апостол 17 (28) січня 1734 року в селі Сорочинцях (тепер Великі Сорочинці) на Полтавщині, де і похований.

Рід Апостолів дав Україні ряд визначних діячів, останній представник якого по чоловічій лінії - Михайло помер в 1816 році.

Прізвище Апостол по матері успадкував Іван Мурав’йов-Апостол, батько Сергія Івановича Мурав’йова-Апостола, одного з ведучих діячів декабристського руху в Україні, керівника повстання Чернігівського полку на Київщині в січні 1826 року і страченого урядом царя Миколи І разом з його побратимами П.І. Пестелем, К.Ф. Рилєєвим, П.Г. Каховським, М.П. Бестужевим-Рюміним.

Цим нарисом, уже в рік 300-ліття українсько-шведського військово-політичного союзу і Батуринської трагедії, ми закінчуємо короткий огляд діяльності гетьманів Лівобережної України, які в різні часи своєї військової і державної діяльності були пов`язані з їх славною столицею – легендарним Батурином, перлиною нашої сучасної Бахмаччини.