Українська розумна голова імператорського масштабу

Рейтинг користувача:  / 2

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 26 квітня 2013, 05:01

Благородний дворянин величного ХVIII століття Кирило Розумовський знався з акулами політики, бізнесу, культури, був на короткій нозі зі славетними сімействами: Воронцовими, Строгановими, Трубецькими, Шереметьєвими. Але до почесного списку найближчого оточення Розумовських важко було потрапити. До таких осіб належав Петро Васильович Завадовський – сенатор, перший міністр народної освіти, котрий підняв на ноги і зробив гордістю на довгі роки систему освіти Російської імперії.

Біографію майбутнього міністра можна назвати зірковою для тих часів. Простий хлопчина з Чернігівської області завдяки своїм талантам, розуму, силі волі пробився в люди, зробив кар’єру від чиновника гетьманської адміністрації до генерал-майора, таємного радника, секретаря Катерини ІІ та міністра «народного просвещения». Петро, ще будучи студентом єзуїтського училища Речі Посполитої, зрозумів, що в Російській імперії не реально отримати гарну, ґрунтовну освіту. Для забезпечення перспективного майбутнього, заможні родини відсилали свою дітвору гризти граніт науки за кордон.

У Росії споконвічні дві проблеми – дурні та дороги. Якщо з другою проблемою було боротися важко, то з першою Завадовський спробував самотужки розібратись. Імператриця Катерина ІІ вважала, що туман неосвіченості та безграмотності з головою накрив імперію, і, щоб його розігнати, вона призначає Петра Васильовича на посаду Головного директора народних училищ. На той час у Росії було скрутно з педагогічними кадрами: учитель розцінювався на вагу золота. І невдовзі Завадовський вирішує цю проблему, відкривши в Петербурзі Головне народне училище, основним завданням якого стала підготовка вчителів. У 1786 році з його складу було виділено Учительську семінарію, що проіснувала аж до 1802 року. У 1786 році Катерина II затвердила «Статут народних училищ». Принципово важливим було те, що ці документи фіксували створення єдиної системи світської школи — від малого народного училища до університету — із загальною методикою викладання та навчальними планами. «З-поміж тих, що присилались на вчительські посади з різних училищ,— писав Петро Васильович Завадовський,— людьми найкращими, найздібнішими виявлялись ті, що навчались у Київській академії».

Багатий, вродливий інтелектуал в амплуа зрілої інтелігенції був вигідною партією для столичних красунь, але Петро не поспішав зв’язувати себе узами Гіменея, оскільки робота для нього була важливішою. Перебуваючи в столиці, він часто відвідував дім свого давнього українського приятеля, під крилом якого розпочинав свою кар’єру на Україні, Кирила Григоровича Розумовського. Гетьман любив Петра, як сина, грав з ним у карти та більярд. Під час одного з таких візитів Завадовський, маючи за плечима 49 років, несподівано для себе закохався в гарну 19-річну дівчину, родичку Розумовських - Віру Миколаївну Апраксіну. І вона відповіла йому взаємністю. 30 квітня 1787 року вони справили пишне весілля. Перші шість років подружжя було щасливим. Але смерть дітей (із 13 вижило лише 5), значна різниця у віці і розбіжність у поглядах та інтересах стали на перепоні їх сімейному щастю. Але це не завадило Петру Завадовському підтримувати дружні стосунки з родичами дружини - Розумовськими. В останній раз вони бачились незадовго до смерті гетьмана, у Батурині 1800 року.

Восени 1802 року Петра Завадовського призначають першим міністром народної освіти Російської імперії. За час його служби в державі було відкрито безліч безкоштовних навчальних закладів для всіх категорій населення імперії, засновано Віленський, Казанський, Харківський університети, у Ніжині відкрита гімназія вищих наук, у Петербурзі відкрився перший інститут для навчання та виховання сліпих. До кола інших обов’язків Завадовського входило забезпечення армії та флоту лікарями і підлікарями. Крім того, Петро Завадовський налагодив систему підготовки професійних кадрів у галузі педагогіки та медицини. Він справедливо вважав і до хрипоти голосу сперечався, що освіта має бути безкоштовною та доступною для всіх. При надзвичайній зайнятості доступ до міністра був вільний, він кожного вислуховував уважно, особливо ласкаво ставився до українців.

Поклавши своє життя на вівтар кар’єри, перший міністр вирішив нарешті відпочити, пішов у відставку в 1810 році, а його наступником, другим міністром народної освіти став син гетьмана Розумовського - Олексій Кирилович Розумовський. Помер сановник-довгожитель 10 січня 1812 року в віці 73 років, був похований на Лазаревському кладовищі в Олександро-Невській лаврі в Петербурзі. На думку відомого історика російської освіти, академіка М.І.Сухомлинова: «Время управления министерством народного просвещения П.В. Завадовским останется навсегда блестящей эпохой в истории народного просвещения в России».

Дзекун Катерина,
науковий співробітник
НІКЗ «Гетьманська столиця»

• < Попередня
• Наступна >