Не забуваймо ми, не забудуть і нас…

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 04 жовтня 2013, 08:58

…Облітають пожовклі життя сторінки.
Час стирає події і всі почуття,
І здається, що марно прожите життя.
Але пам’ять тримає в обіймах міцних
Найчарівніший скарб наших днів золотих…
                                 Наталя Дем’янова

14 жовтня весь православний люд святкує прекрасне й світле свято Покрова Пресвятої Богородиці - одне з найголовніших свят козаків, котрі вважали її своєю берегинею та захисницею й будували багато однойменних храмів. Батурин – гетьмансько-козацька столиця не був виключенням… Сліпуче виблискував, ніби золотом, хрест Покровського храму у Батурині ще з часів гетьманування І. Мазепи аж до 1935-го, коли від нечистих рук більшовиків Святиню було зруйновано. Могутній час стер з пам’яті багато імен пов’язаних з храмом. Та з кожним роком з’являються нові факти, що привідкривають невідомі сторінки з історії церкви.

У пахощах липового цвіту, прогулюючись майданом гетьманської слави, відвідувач невільно звертає увагу на музей-цвинтар, що розташований на подвір’ї храму Воскресіння Господнього. Падає лист на скромний надгробок, на якому читаємо: «Священник Петр Йосифович Боровский»…. Це все, що лишив нам нещадний та невпинний час. Та в кожній могилі, земному місці вічного спочину — конкретна людина, яка мала своє прізвище, ім’я, і залишила свій слід на землі. І не її вина, що вона забута… Вина нас, живих, які не чують німого крику з потойбіччя.

На жаль, нам невідомо, де народився, навчався Петро Йосифович. Ми навіть не можемо на всі 100% ідентифікувати місце спочину даної особи. Спроби відтворити його життєвий шлях наштовхуються на перепони. Адже джерела фіксують докладну інформацію про життя та творчість відомих особистостей. А якщо ти пересічний громадянин, то, звичайно ж, ти губишся між численних сторінок історії та часу.

Завдяки кропіткій та сумлінній праці співробітників НІКЗ «Гетьманська столиця» багато загублених імен повертаються із забуття. Так у серпні 2012 року надгробок з могили Боровської Домініки Тимофіївни, уродженої Рахінської, 1888 року смерті, наданий головним архітектором заповідника Кербут Т. Зі слів архітектора, даний надгробок віднайдений у 2008 році ще під час реставраційних робіт Воскресінського храму під сходами церкви й довгий час розміщався на кладовищі Кочубеївського парку. А у вересні місяці 2012 року місцевий житель Москалець В. звернувся до дирекції нашого заповідника з бажанням передати музею ще один фрагмент надгробку, який він віднайшов у власній садибі по провулку Набережної, 2 під час ремонту ганку. Надгробок з могили священика Боровського Петра Йосифовича, який, як не дивно та моторошно, слугував сходинкою до ганку?!.

Шукаючи хоч якусь інформацію про постать Петра Йосифовича та Домініки Тимофіївни нами була пророблена кропітка робота: опитування старожилів, місцевих священиків, залучення до співпраці архівних працівників м. Чернігова. Та й сама доля нам допомогла, адже відшукуючи по краплині інформацію, уже в жовтні цього ж року ми віднайшли ще один надгробок, який, як ми гадаємо, також тісно пов’язаний з родиною Боровських. Надгробок з могили Ганни Петрівни Гулевич, 1906 року смерті, виявлений на подвір’ї місцевої жительки Шеремет О. по вулиці Многогрішного, 58. Зі спогадів Шеремет О. ми дізнаємось про істинне місце поховання Гулевич Ганни – це цвинтар Покровського храму. Що ж до долі істинного місця поховання Боровської Домініки та Боровського Петра, то місцеві жителі містечка пам’ятають ці надгробки також саме на подвір’ї Покровського храму. Храм та кладовище, на якому був похований Петро Йосифович та , як ми гадаємо, його родина був зруйнований безбожницькою комуністичною владою. Надгробки були викинуті, а у церкві було розміщене зерносховище. Зараз на цьому місці, звичайно ж, і сліду не залишилось від цвинтаря. По вулиці Шевченка розташовані приватні садиби.

Звичайно ж, дізнавшись про місце поховання родини Боровських, ми, без сумніву, можемо стверджувати, що саме в Покровському храмі він і був священнослужителем. Доказ цьому ми знаходимо і у списку «Распределения наличных священно-церковно-служителей Черниговской епархии на штатные места согласно Высочайше утвержденному 17 января 1876 года расписанию приходов и причтов сей епархии», що в Батуринсько-Городищенському приході, до якого входили Воскресінська, Покровська та Іоано-Богословська церкви, значився помічником настоятеля священик Петро Боровський. Обіймаючи таку посаду, він, безсумнівно, вів активне громадське життя й допомагав людям у скрутну годину. Із записки земського лікаря Батуринської ділянки про епідемію холери в 1-му стані Конотопського повіту за 1872 рік по причині посиленої епідемії у Батурині, догляд за хворими та видачу першої допомоги, доручені були саме священику Петру Боровському.

Згадаймо, якими словами ми прощаємося з дорогими людьми: «Ти будеш вічно жити в нашій пам’яті...». На жаль, разом з нами і пам’ять наша не вічна. Пам’ятаємо ми свою обіцянку чи ні, але потайки і нам хочеться, аби про нас довше пам’ятали, коли відійдеш у вічність. Для цього нам, живим, треба знати істину: не та людина мертва, яку поховали, мертва та, про яку забули. Не забуваймо ми, не забудуть і нас.

Хармак М.М.,
науковий співробіник
відділу Цитадель НІКЗ «Гетьманська столиця»

На фото: міні-цвинтар на подвір’ї Воскресінського храму.

• < Попередня
• Наступна >