Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Щедрий дарунок

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Нещодавно фонди Батуринського музею „Гетьманська столиця” збагатились ще одним цінним експонатом - майстерно вишитим портретом гетьмана Івана Степановича Мазепи. Автор портрета – вчителька математики з Буковини Любов Василівна Васкул. Любов Василівна вчителька непроста, маючи великий художній хист і любов до рукоділля, вона стала заслуженим членом Національної Спілки декоративно-ужиткового мистецтва. Її доробок становить близько півтисячі ікон, рушників, серветок, чоловічих і жіночих сорочок, великодніх покрівців тощо. Вона незмінний учасник багатьох виставок.


У Радянському Союзі Михаіл Емінеску вважався видатним румунським і молдавським поетом. В 1989 році, до 100-річчя від дня його народження, Державний банк СРСР викарбував пам’ятну монету номіналом 1 рубль.


Ось і цей вишитий портрет прибув до нас з виставки, присвяченої видатному румунському поетові М. Емінеску, портрет якого вона вишивала для неї. А до цього Любов Василівна створила для садиби-музею вишитий портрет Івана Миколайчука, свого видатного земляка і нашого сучасника із села Чорториї. Під портретом гетьмана вигаптувано слова: „Жалься, Боже, України.” Ці слова належать славному гетьманові, це цитата з „Думи пана гетьмана Мазепи”. Повністю цей рядок звучить так: „Жалься, Боже, України, що не в купі має сини!” Слова актуальні і сьогодні!


Здавалось би, що яке відношення має виставка, присвячена румунському поетові до українського гетьмана. Та не все так просто в цьому житті. Організатори виставки знайшли той зв’язок і криється він у спільній православній вірі і спільних діях румунів та українців. Іван Степанович, в числі іншого, видатний культурний діяч свого часу, який розумів, говорячи словами І.Франка, „як много важить слово”. Профінансував для православних арабів Близького Сходу видання Євангелія арабською мовою. Та безцінна книга друкувалася в Алеппо, тепер Сирія, у типографії, подарованій православним арабам одним із румунських (Волощина) князівств.


Саме через Волощину і Молдову (бо Чорне море було для нього закрите) підтримував І.С.Мазепа зв’язки із Близьким Сходом. Були то, звичайно, не тільки культурні, а й політичні кроки. Не випадково саме в Румунії, в місті Галац, споруджено і один із перших зарубіжних пам’ятників І.С.Мазепі. Вдячні віруючі везли з далекого Алеппо десять примірників Євангелії в Батурин, в подарунок гетьманові, та не довезли. Через військові дії повернули назад. Де ділись ті примірники - ніхто уже і не знає. В усякому разі, в Україні тієї книги не було і про неї знали хіба що кілька сивочолих професорів, тим більше, що тема була крамольною і перебувала під забороною.


Кажуть, що чудес не буває. І все ж... Уже після розпаду Союзу РСР український історик і дипломат Т.Г. Рендюк знайшов у бібліотеці Академії Наук Румунії єдиний примірник цієї унікальної книги і привіз на батьківщину її фотознімки та видав українською і румунською мовами книгу про свій пошук „Гетьман Іван Мазепа і румунські шляхи”. Книгу цю передав для Батуринського музею відомий буковинський краєзнавець М.Д.Мінтенко.


Але повернемось до підпису під вишитим портретом гетьмана. Пісню І.Мазепи про чайку, що вивела чаєняток при битій дорозі, співають в народі ще й сьогодні. Але, як це не дивно, „Дума пана гетьмана Мазепи” збереглася завдяки доносу В. Кочубея. Вперше її опублікував відомий український історик Д.Бантиш-Каменський ще в 1859 році. В доносі до цієї „Думи...” В Кочубей ще й приписку зробив „Сю пісню, читаючи і уважаючи, один все чесний і розумний отець архімандрит дав мені її і радив у доброму спряті ховати”.


Любов Василівна, задумавши вишити портрет гетьмана, мріяла зробити це у графічному плані, тобто одним кольором. Та з часом, працюючи над замовленнями для інших музеїв, прийшла до висновку, що краще буде зробити це в кольорі. І, працюючи переважно по ночах, таки здійснила задумане. Хто бажає переконатись особисто, може відвідати Батуринський музей і помилуватись цим чудовим витвором народної майстрині. Як краєзнавець, приєднуюсь до слів подяки від колективу працівників «Гетьманської столиці».


Б.Киричок, краєзнавець,
смт.Дмитрівка

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове