Сторінки життя Аполлона Павловича Кочубея

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 25 жовтня 2013, 10:30

Ім’я Аполлон в українських прізвищах з’явилося тільки в кінці XVIII ст. У відомій козацькій родині Кочубеїв ім’я грецького походження вирішив надати своєму старшому сину бунчуковий товариш та статський радник Павло Васильович Кочубей (? – 1789рр.) та Уляна Андріївна Кочубей (Безбородько) (1742 – 1777рр.). В історичних джерелах про життя та діяльність Аполлона Павловича згадується дуже мало. Навіть не відомі його дата народження та смерті.

Відомо, що спочатку Аполлон здобув освіту у Києво-Могилянській академії, потім вступив до Оксфордського університету (Англія). Після закінчення якого повернувся у родовий маєток, Диканьку. Батько Аполлона Павловича на той час займав посаду голови підкоморного полтавського суду і не мав часу займатися вихованням дітей, а мати, Уляна Андріївна, тяжко захворіла, тому двох братів Аполлона та Віктора забрав на виховання у Санкт-Петербург рідний дядько, Олександр Андрійович Безбородько (1747 – 1799рр.), який на той час займав посаду першого секретаря імператриці Катерини ІІ.

У 1775 році, за сприянням свого дядька, Аполлон Павлович став на службу до імператорського двору камер-пажем. У 1786 році отримав чин прапорщика лейб-гвардії Преображенського полку, пізніше одержав звання камер-юнкера. А з 1805 року займав посаду дійсного камергера.

Але згодом Аполлон Павлович йде у відставку і повертається в Україну. Причиною цьому стала сварка з таємним радником Йосипом Степановичем Судієнко (бл. 1743 – 1811рр.), товаришем і довіреною особою О.А. Безбородька. Сутичка відбулася за честь рідного дядька Аполлона Павловича, Василя Васильовича Кочубея (1728 – 1791рр.), про якого Й.С. Судієнко «дурно отозвался».

З того часу А.П. Кочубей мешкає самітником у селі Чуйківка (нині село Ямпільського району Сумської області). За матеріалами Модзалевського В.Л. «Малороссийский родословник» відомо, що у селі Чуйківка у володінні Павла Васильовича Кочубея перебувало 70 дворів. Ймовірно, потім село і перейшло у спадок до сина Аполлона. А.П. Кочубей одружений не був і дітей не мав. Проживаючи у с. Чуйківка, вів розгульний спосіб життя та знущався над своїми селянами.

Про Аполлона Кочубея згадує і його племінник Аркадій Васильович Кочубей у своїй праці «Сімейна хроніка»: «Помню, что один раз, по поручению дядюшки Виктора Павловича, я, вместе с братом Демьяном Васильевичем, ездил к Аполлону Павловичу в Сорочинцы, где он на то время жил. Аполлон Павлович принял нас очень вежливо и любезно, и мы ночевали у него во флигеле. Я и теперь еще помню его красивые синие глаза и черные брови …».

Аполлон Павлович Кочубей не забував і про благородні справи, у с. Чуйківка, виділив кошти на ремонт Успенської церкви, яка до сьогоднішнього часу діюча і включена до зводу пам’яток історії та культури України. Також виділяв кошти на будівництво дерев’яних церков: Аполлонівської церкви у с. Кимличка та Улянівської церкви у с. Берестівка (нині ЛиповоДолинського району, Сумської області), які до цього часу не збережені.

Дробязко Наталія Миколаївна, науковий співробітник відділу «Будинок – музей Генерального судді В.Кочубея»
НІКЗ «Гетьманська столиця»,
м.Батурин

• < Попередня
• Наступна >