Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Тарас Шевченко і наш край

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Неодноразово бував Т.Г. Шевченко в нашому краї. Під час першої подорожі по Україні в 1843 р. поет відвідав колишню гетьманську столицю Батурин. Стародавнє мальовниче місто, овіяне легендами і героїчною історією, вабило Тараса Григоровича.


Кобзар з інтересом оглянув місце колишньої фортеці, зруйновані кам’яні палати І.С. Мазепи. Неподалік їх стояв будинок з вибитими дверима і віконними рамами, з проламаною залізною покрівлею. Його й почав малювати, прийнявши за дім Мазепи. Останніми дослідженнями встановлено, що фактично відобразив руїни мурованої скарбниці. Слухав поет і розповіді старожилів про гетьмана І.С. Мазепу. Перекази про трагічні події 1708 р. пізніше ляжуть в основу поеми-містерії ”Великий льох’’. Тут написав і малюнок ”Допит полонених’’ до твору К. Рилєєва ”Войнаровский’’.


Зобразив також руїни палацу К. Розумовського, відвідав Воскресенську церкву, у якій поховано останнього гетьмана.


Шевченко хотів використати замальовки для створення серії ”Види Батурина’’. Можливо, саме під час перебування в Батурині остаточно визрів задум зобразити інші історичні місця України і видати їх окремим альбомом.


У Батурині поет зупинявся на Ярмарковій площі. Милувався красивим пейзажем Посеймів’я і залишався на самоті зі своїми тяжкими думами.


За народними переказами, бував і в корчмі, де збиралися кріпаки. Вів з ними щирі розмови про майбутнє, про волю.


Московсько-Київським поштовим трактом із Батурина заїхав на хутір біля с. Пальчики. Декілька днів Шевченко провів у талановитого вченого, винахідника рамкового вулика П.І. Прокоповича. Оглянув його пасіки. Особливо вабило Кобзаря те, що Петро Іванович у своїй школі навчав кріпаків з України, Росії, Білорусії, Башкирії. Про неабияку зацікавленість поета бджільництвом свідчить картина ”На пасіці’’, виконана у 1843 р. Згадував Прокоповича й у своїй повісті ”Близнецы’’. Один із героїв цього твору говорить так: „Трудолюбивейшая, Богу и человеку угоднейшая из всех земных тварей - это пчела. А заниматься ею и полезно, и Богу не противно. А я, даст Бог, положивши пчел зимовать в погреб, съезжу недели на 2, на 3 в Батурин. Там, около Батурина, живет наш великий пасечник Прокопович. Послушаю его разумных наставлений”. Старожили присеймівських сіл переповідають, що після побачення з Кобзарем, Прокопович завів новий вулик, давши йому ймення Т.Г. Шевченка.


Таким було перше побачення поета з історичним Батурином і його околицями. Удруге, весною 1845 р., під час подорожі Україною поет лише проїздив через славне місто.


Від покоління до покоління передають григорівчани спомин про візит Т.Г. Шевченка до їхнього села на запрошення поміщика П. Скоропадського в кінці 1843 р. Тараса Григоровича глибоко вразила сваволя поміщика, нещадна експлуатація кріпаків, знущання над ними. Незважаючи на удаваний лібералізм П.Скоропадського, на його освіченість, дружби між ним і Шевченком не було. Більш того, ставши свідком жорстокості, поет назавжди порвав з ним зв’язки. Про цей епізод з життя Шевченка розповідає поет О. Афанасьєв-Чужбинський: “До краю перевтомлений лакей упустив з рук і розбив посуд. От Скоропадський встав із-за столу, та в лакейську побіг та лакея по пиці, а дверей не закрив за собою, гості й побачили все це. Тільки, звісно, як усі вони були пани, то їм байдуже - призвичаїлись до всього і не звернули уваги. А Шевченко увесь скипів, мов його окропом облили, схопився з місця, не знаючи що робити, схопився за кінець столу і так струсонув сердито, що пляшки, чарки - все так і обсипалось додолу. Шевченко зиркнув на Скоропадського, рвонув з усієї сили свою шапку, роздер її пополам, кинувши половину на Скоропадського’’. А будучи на засланні в далеких сипучих пісках Казахстану (в Орській кіпості), у 1848 р. з’явиться вірш ”П.С.’’:


І досі нудно, як згадаю
Готический с часами дом;
Село обідране кругом...


Не встояв перед стихією і був зламаний під час бурі 300-літній красень-дуб, під яким писав вірші та робив ескізи Тарас Григорович. У 1959 р.за ініціативою і зусиллями головлікаря А. Курила на величезному пні, що залишився від могутнього колись дерева, було встановлено меморіальну дошку. А місцевий художник О.В. Шестопал ”вдягнув’’ залишки дуба в камінь, зберігши для нащадків пам’ятку. Він же і автор пам’ятника Т. Шевченку, який стоїть у Григорівці.


Є й нічим не підтверджені факти, що Т.Г. Шевченко бував у містечку Бахмач у 1847 р. Старожили переповідають, що саме на місці його зупинки художник Г. Яременко купив для своєї родини садибу. У музеї зберігається пожовкла фотографія дуба, під яким поет неначебто відпочивав у селі Бахмачі.


Доля так злукавила, що більше на Бахмаччину Тарас Григорович живим не повернувся, тільки 4-6 травня 1861р. по Чернігівщині провезли домовину поета на Канівську кручу, щоб поховати


”...на могилі,
серед степу широкого
на Вкраїні милій.’’


Похоронна процесія проходила і через Батурин. Рідний дід конотопського краєзнавця І. Рябенка, який жив у селі Красному ще в дореволюційні роки, згадував про зустріч Тарасової домовини:


”У неділю після обіду ми почули дзвінок поштового кабріолета, що їхав з Батурина на Конотоп, а потім звернув на панське подвір’я. Попрямували і ми туди, щоб почути від поштаря Максима Кочерги новини. Чуємо, Максим розказує, що згідно з виданою подорожньою, 4 травня домовина повинна бути в Батурині.


Увечері ми з дівчатами вирішили приготувати подарунок Кобзареві – сплести вінок. До Батурина рушили на світанку двома підводами. Опівдні весь шлях від центру Батурина аж до напрямку Борзни захряс народом. Люди з різних сіл і міст стояли по обидва боки з корогвами і старими козацькими прапорами, з вінками і квітами. Аж ось з`явились парокінні дроги з великою чорною труною, покритою червоною китайкою. Слідом за дрогами на тарантасі їхали супроводжуючі тіло Шевченка два стомлені далекою дорогою чоловіки.


На кілька хвилин на перехресті Борзнянського і Конотопського шляху зупинились. Люди обступили Тарасову труну. Кидали в неї вінки, квіти, хрестились, піднімали малих дітей, підходили і цілували червону китайку і плакали. Один високий сивий кобзар, звертаючись до Тараса, голосно заспівав:


”Устань, наш Тарасе, рідний батьку...’’


У людському риданні потонула пісня. Хлопці і дівчата встеляли Тарасову дорогу барвінком, квітами. Я підійшов до чоловіка у тарантасі з малим рукавцем краснянської землі, який мати прохала покласти в труну Тараса.


Скорботний поїзд рушив далі. А люди ще довго стояли без шапок і щирим сумним поглядом проводжали великого Кобзаря.’’


Час не владний над пам’яттю народу. Тарас Шевченко залишається довіку нашим безсмертним сучасником. Він з нами – живий, непоборний: у назвах вулиць і площ, у па-м’ятниках і меморіальних дошках, у мільйонах примірників своїх книг.


Валентина Пушенко,
старший науковий співробітник Бахмацького районного
історичного музею

Коментарі   

+1 #1 Влад. Кадала 11.02.2014, 11:40
Дуже жаль, що таку надзвичайно цікаву, пізнавальну розповідь прочитає не так багато людей. Дякую Вам, Валентино, за Ваш насправді корисний для всіх поколінь історично-худож ній витвір, яких, вважаю, скільки б не було, а буде недостатньо!
Цитата

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове