Традиційний національний жіночий одяг

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 21 лютого 2014, 08:32

Погляд краєзнавця в більшості випадків спрямований у минуле. Не все там зрозуміле, якісь події, відомі всім, як відомі і учасники тих подій. З часом у свідомості наступних поколінь бачення тих реалій чи персоналій стає більш чітким і об’ємним, часом ті оцінки підтверджуються життям або забуваються, коли їхнє суспільне значення виявляється незначним чи зовсім неактуальним для тих же наступних поколінь.

Писати ж про нашого сучасника, чи про сучасні події значно важче, бо не кожному дано уміння і хист побачити в калейдоскопі життя зародження якогось явища, чи життєвого досвіду, які з часом не тільки здивують когось чи навіть все суспільство, а і стануть їм потрібними як органічна складова життя соціуму, бо ж саме досвід попередніх поколінь очевидно і є найбільшим багатством людства.

Тут варто зробити порівняння з сучасним науковим пошуком. Якось у науково-популярному журналі прочитав про цікаве дослідження групи японських учених. Вони вели дослідження осадів якоїсь водойми. Мул, звичайно, складається з дуже дрібних часточок відмерлих рослин і грунту розміром від кількох мікронів до міліметрів. І от один з дослідників висунув гіпотезу, що серед більших часточок мулу може зберегтися насіння давно відмерлих водяних рослин, що колись заповнювали цю водойму.

Усяка гіпотеза. як правило, повинна бути перевірена практикою. Перевірили і цю гіпотезу і після надзвичайно складних і важких зусиль із тих дрібних часток, як виявилося насінин, виросли прекрасні, ніким до цього не бачені лотоси. лотоси, які вже давно зникли з лиця землі. Учені зуміли відродити, чи як тепер часто говорять клонувати, вимерлий, якщо можна застосувати цей епітет до рослинного світу, уже ботанічний вид. Саме тому з’явились повідомлення про наміри клонувати навіть мамонтів і т.п.

Саме так, з урахуванням усіх обставин і навіть найдрібніших та сумнівних фактів, на покладаючись на наші нинішні уявлення і, здавалось би, перевірені знання, слід підходити до з’ясування будь-якої проблеми. 

Мав і я щастя побачити наяву такий підхід. Якось до мене звернулася за консультацією учениця випускного класу Дмитрівської загальноосвітньої школи Савченко Валентина. Здібна дівчина має свій критичний погляд на життя, не все сприймає на віру з першого погляду, старається зрозуміти суть явищ і речей. Це прагнення привело її до малої академії наук. Із власної зацікавленості вона взяла для дослідження історію виникнення і різновиди українського національного жіночого одягу, більше того, узялася дослідити відмінності і спільні риси цього одягу між південними і північними районами Чернігівщини.

Із поставленим завданням, як на мене, дівчина добре справилась. Про це свідчить і участь Валентини із згаданим рефератом в обласному конкурсі. Та, зважаючи на неповторну, визнану світом його красу і вбачаючи в святковому одязі нашого жіноцтва одну з характерних рис українського народу, що підтверджує його автохтонність, тобто споконвічне проживання на цій землі, вважаю за потрібне сказати про це вслід за талановитою юнкою. Ми – великий народ і пишаємося своєю, хай і важкою та непростою та все ж неповторною історією, усіма її складовими частинами, навіть такими, здавалось би банальними речами, як одяг. Адже в історії становлення українського жіночого святкового вбрання, як у тій насінині лотоса, приховано процес життя і становлення великого і талановитого народу.

Наш національний жіночий костюм має, при наявності ряду спільних рис, і безліч різновидів. які спостерігаються в деталях та кольоровій гамі. Жіночий костюм складався з сорочки (вишиванки), спідниці (плахти, запаски, андарки), корсетки(жилетки) та національного взуття.

На шию одягалось намисто або коралі, а на голову – вінок з живих або ручної роботи квітів, очіпок(чільце). За візерунком сорочки, найдавнішого і основного елементу національного жіночого костюма, розрізняли мешканців різних регіонів. У нас, на Лівобережжі, носили сорочки з відкладним коміром, чого не практикувалося на Правобережжі. Поділ сорочки також прикрашали вишивкою, тому і було його видно з-під одягу.

Орнамент, що прикрашав поділ, носив містичний характер і сягав своїм корінням ще в часи Мізинської культури. Складався він з геометричних мотивів, вписаних один в один ромбів, восьмикутних зірок, ламаних ліній, скомпонованих у горизонтальні смуги. Вишивки на Чернігово-Сіверщині вирізняються домінуванням біло-червоної гами і виконувались поєднанням червоного і невеликої кількості чорного або синього кольорів. Ці кольори символізували поєднання духовного(білий) і земного(червоний) начал у житті людини.

Крім вишивки, надзвичайно важливим елементом оздоблення жіночого костюма було і залишається до наших днів намисто. Для створення намиста використовувалися різноманітні матеріали, починаючи з природних красивих предметів чи елементів, як перли, раковини, бурштин, та кінчаючи високомистецькими виробами із дорогоцінного каміння та благородних металів. Залишки намиста з чорноморських раковин було знайдено в Мізині, а з овруцького червоно-бурого шиферу на городищі Білої Вежі та срібні намистини на древньому городищі південніше Дмитрівки. Ці артефакти знайдено в басейні річки Ромен, що перетинає південну частину Бахмацького району. Центральною прикрасою намиста був натільний хрест. На згаданих городищах було знайдено натільні хрести ХI і ХIХ століть.

Дослідниця вважає, що жіночі костюми двох протилежних районів Чернігівської області мають, крім багатьох спільних рис, характерних для Полісся, і деякі відмінності, описані нею в рефераті.

Б.Киричок, краєзнавець

• < Попередня
• Наступна >