Шлях до науки майже сторічної давнини

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 08 квітня 2016, 09:45

Сьогодні кожен, не залежно від віку і соціального статусу, може отримати вищу освіту. Перед старшокласниками «відкривається» безліч дверей для здобуття професії. Від них вимагається лише обрати фах до душі та успішно скласти іспити. Для певних категорій абітурієнтів взагалі вступ здійснюється поза конкурсом. Однак, не дивлячись на всі ці привілеї, все одно нарікаємо на недосконалу систему освіти, матеріальні труднощі і таке інше. Уже мало хто й згадує, що сто років тому, дороги до вишів для дітей селян і робітників фактично не було.

Відчутні зміни на освітній ниві України відбулися у вересні 1919 року, коли влада прийняла постанову «Про організацію робітничих факультетів при університетах». У ній говорилося: «З метою надання робітникам і селянам можливості використовувати своє право вступу до вищих навчальних закладів, колегія відділу вищої школи постановляє відкрити при університетах Республіки підготовчі курси, що мають на меті підготовку в найкоротший термін робітників і селян у вищу школу, присвоївши їм назву «робітничих факультетів».

Уже з 1921 року в Україні було відкрито 12 факультетів, на яких навчалося 2400 студентів, а з 1928 року гостинно відкрив двері для студентів і Бахмацький вечірній робітфак. Створений він був при Ніжинському інституті соціального виховання (сучасний Ніжинський державний університет ім. М. Гоголя). Почерпнути інформацію про діяльність робітфаку вдалося в Ніжинському відділі обласного архіву, в якому зберігається понад 500 справ, що містять цінну інформацію стосовно всього періоду існування факультету, з 1928 по 1936 рік.

На факультет приймалися робітники і селяни переважно за рекомендаціями партійних, комсомольських і профспілкових організацій. Створювалася приймальна комісія, яка проводила агітаційну роботу серед працівників різних відділів районної адміністрації, залізничників та в партійних осередках. Від вступників вимагалося лише вміння читати, писати та знати чотири арифметичні дії. Навчання на факультеті забезпечували робітникам, які закінчили декілька класів, тобто не мали повної загальної середньої освіти.

Термін навчання тривав чотири роки. Слухачі робітфаку забезпечувалися стипендіями трьох категорій: 25, 35 і 45 крб., залежно від матеріального становища і успіхів у навчанні. За байдуже ж ставлення до академічних курсів стипендію знімали взагалі або урізали. Оскільки навчалися там не лише жителі Бахмача, а й іногородні (з навколишніх сіл і Конотопа), то надавався гуртожиток.

Набір студентів тривав із 29 серпня по 15 вересня, тоді як навчання розпочиналося вже з 9 вересня. При вступі студенти заповнювали анкету, в якій вказували стать, вік, місце проживання і соціальний статус. Першого року діяльності факультету зараховано півтори сотні студентів, жінок серед них було менше третини. Соціальний статус при вступі мав домінуюче значення. Оскільки освітня політика спрямовалася на поширення знань серед селян і робітників, то заможних у лави робітфаківців не допускали. Виявлялися бажаючі оминути це обмеження, які вказували в анкетах неправдиву інформацію, за що потім і квиталися. Наприклад, студент четвертого курсу Антон Чабан приховав свій справжній соціальний стан. «Назвався середняком, а в дійсності мав до революції 40 га землі, млин з двигуном і використовував найману працю», невдаху виключили без права вступу в будь-який навчальний заклад.

Посада директора була виборною. Спочатку робітфаком завідував В.Гончарук. Уже з липня 1933 року посаду зайняла заступник директора - З.В.Полонська. Навчальним процесом керувало лише дев’ять учителів, які викладали українську мову і літературу, російську і німецьку мови, історію, географію, математику, хімію, фізику, біологію і фізкультуру. Додатково читався ряд політично спрямованих предметів. Окрім отримання теоретичних знань, студенти проходили практику в колгоспах району.

Оскільки робітфак користувався правами повноцінного факультету, то постійно діяла студентська рада, до якої обирали найактивніших студентів, «ударників». Випускалася щомісячна газету «Ударник учёбы», в якій висвітлювались різні події з життя факультету, друкувались твори відмінників і критикувалася неналежна поведінка студентів і їх незадовільні оцінки.

По закінченню робітфаку студенту видавалось посвідчення, в якому зазначалося про набуття знань в обсязі програми НКО УРСР для середньої школи (робітфак).

У 1933 році відкрито філію Бахмацького робітфаку в Батурині. Завідував нею Ф.Я.Бондар. Діяли тут лише І і ІІ курси, по закінченню яких студенти мали продовжувати навчання в Бахмачі. На 1933-1934 навчальний рік планувалося прийняти на робітфак – 210 чоловік, 60 - у Батурині, решту - у Бахмачі, та фактично цифри були меншими.

Поступово потреба в робітфаках зменшувалася, і студентів приходило все менше – давалася взнаки боротьба з неписемністю. На факультеті почастішали догани і виключення за заборгованість у навчанні, зривання навчального процесу і недопустиму поведінку в гуртожитку. Як наслідок, у 1936 році робітфак закрили. Проте в тому ж приміщенні відкрили вечірню школу.

Такою є одна із сторінок освіти району. Щоб навчатися після школи в інституті хлопці і дівчата спочатку чотири роки освоювали науки на підготовчих курсах у робітфаці. Отож, щоб цінувати, що маємо, треба пам’ятати, якими зусиллями і якою ціною набуте здобувалося в минулому. «Знання за плечима не носити», - говорить народна мудрість, то ж будьмо мудрими.

Алла Горова,
науковий співробітник НІКЗ «Гетьманська столиця”

• < Попередня
• Наступна >