Company Logo

Останні коментарі

  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...

     
  • Шурави в переводе с арабского -совет (советский)

    Детальніше...

     
  • Ну і шо? Було прийнято 39 заяв.Який кінцевий результат? прочитайте уважно,ніяної конкретики,одна ...

    Детальніше...


Фельдмаршал

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Федьдмаршал (від німецького Feldmarschal) – найвищий генеральський чин у Російській імперії та деяких сучасних іноземних арміях, наприклад, у Великій Британії. Як відомо, генерал-фельдмаршалів у жодній українській армії не було. І все ж українці носили це високе звання. З українців, в числі інших, належало воно і уродженцю Полтави, вихідцю з давнього козацько-старшинського роду Паскевичів – Івану Федоровичу Паскевичу (1782-1856). Визначний представник цього роду Петро Паскевич ще в часи козацької держави був бунчуковим товаришем (у військових походах виконував обов’язки ад’ютанта при гетьмані) та заснував у Полтаві першу друкарню.


Народився І.Ф.Паскевич 8 (19) травня 1782 року в Полтаві. Військову освіту здобув у Санкт-Петербурзі. Був помічений імператором Павлом-І і по закінченню Пажеського корпусу, у званні поручика, направлений в лейб-гвардії Преображенський полк з виконанням одночасно обов’язків флігель-ад’ютанта імператора. Після смерті Павла І, перебуваючи фактично в опалі, часто навідувався на батьківщину в Полтаву. Та скоро розпочалася російсько-турецька війна, у ході якої молодий офіцер стрімко проходив шлях від штабс-капітана до генерал-майора, став талановитим воєначальником. У війну з наполеонівською Францією він вступив командиром 26-ї піхотної дивізії.


Герой тієї війни, генерал-лейтенант І.Паскевич, закінчив її в Парижі взяттям столиці Франції. За цю операцію отримав орден Олександра Невського. Саме тут, у Парижі, взяли початок приязні, можна сказати дружні стосунки з майбутнім російським імперетором Миколою І, які тривали до самої смерті останнього. Якось, під час огляду військ, Олександр І несподівано для Паскевича представив йому свого 18-річного молодшого брата Миколу словами: «Познайомся з одним з моїх найкращих генералів, якому я ще не встиг подякувати за його відмінну службу». З тих пір їх об’єднували тісні, дружні взаємини, якщо можна так говорити про стосунки генерала і брата імператора, брата, який з грудня 1825 року несподівано став імператором Російської імперії. Варто також нагадати, що бойовий генерал був одним з усього чотирьох в імперії повних кавалерів ордену святого Георгія, крім нього цю високу відзнаку мали М.Голеніщев-Кутузов, І.Дибіч-Забалканський та Барклай де Толлі.


У 1827 р І.Ф.Паскевич, генерал від інфантерії (піхоти) імператором Миколою І був призначений головнокомандувачем військами Окремого Кавказького корпусу, війська якого були дислоковані на величезній території і не могли протистояти армії Персії, що розпочала вторгнення в російські володіння. Трохи згодом він змінив О.Єрмолова, якому Микола І не довіряв через прямі чи уявні зв’язки того з декабристами, на посту намісника Російської імперії на Кавказі. Молодий генерал очолював російську армію під час російсько-перської та російсько-турецької воєн 1827-1830 рр. Вірна служба престолу та успіхи на фронтах принесли йому в 1828 році звання графа Еріванського (Єреванського) та чин генерал-фельдмаршала в 1829 році.


Перебування на Кавказі ознаменувалося для Івана Федоровича спілкуванням з видатними людьми того часу, що залишили про нього численні позитивні відгуки. Це спілкування розпочалося практично з самого початку його призначення на найвищу посаду в цей ще нещодавно приєднаний до імперії край. Доля призначила йому і відомому письменнику та дипломату О.Грибоєдову, з двоюрідною сестрою якого був одружений Іван Федорович, продовження саме тут давнього знайомства і можливість надати прихильну допомогу письменнику і дипломату. О.Грибоєдов проживав в Тифлісі з 1821 року, очолюючи дипломатичну місію при генералі Єрмолові, який командував російськими військами на Кавказі. Приязні стосунки з І.Паскевичем були тим більше не простими і для багатьох незрозумілими, тому що О.Грибоєдова на початку 1826 року арештували по обвинуваченню в співпраці з декабристами. Втім слідство не змогло довести участь О.Грибоєдова в таємних товариствах і письменника в червні того ж року звільнили з-під арешту.


Прихильне ставлення І.Паскевича та глибоке знання життя краю дозволило О.Грибоєдову добре вивчити особливості ведення господарства горцями і створити проект Закавказької компанії, яка могла б посприяти прогресивному розвитку краю і принести йому велику економічну вигоду. Тим часом О.Грибоєдова призначили главою російської дипломатичної місії в Тегеран, і генерал І.Паскевич відклав розгляд проекту Російської закавказької кампанії до повернення того з відрядження в столицю Персії.


Проект цієї кампанії передбачав розвиток нових ефективних економічних відносин та скасування кріпосного права. На жаль, доля була безжальною і до проекту, і до його автора. У січні 1829 року О.Грибоєдов загинув у Тегерані, а його проект, звичайно ж, не знайшов підтримки у влади.


У 1829 році О.С.Пушкін, знайомий з Грибоєдовим з 1817 року, востаннє зустрівся з ним на Кавказі під час чергової війни з Туреччиною незадовго до прибуття в ставку І.Ф.Паскевича. Про ту трагічну зустріч поет розповів в своїх нотатках «Путешествие в Арзрум»: «Два воли, запряжені в гарбу, піднімались по крутій дорозі. Кілька грузинів супроводжували гарбу. «Звідки ви? – запитав я їх. «Із Тегерана»» – «Що везете? –«Грибоєда»». Це було тіло убитого Грибоєдова, яке везли в Тифліс.» Там же, в «Путешествии в Арзрум» поет і залишив про графа І.Паскевича надзвичайно цікаві і дружелюбні спогади.


У 1831 році вірного служаку і успішного воєначальника Микола І призначив намісником в Царство Польське, тобто в ту частину польських земель, які за рішенням Віденського конгресу в 1815 році відійшли до Російської імперії і управлялися нею на основі польської конституції 1815 року. В 1830 році в Царстві Польському вибухнуло повстання і на долю І.Паскевича випала невдячна місія його придушення, з чим уславлений фельдмаршал блискуче справився, отримавши за це звання світлійшого князя Варшавського. А, як відомо, згідно з діючою в імперії «Табелі про ранги» тепер вище князя Паскевича в державі був тільки імператор.

Таку ж непопулярну місію виконав він і під час угорської революції 1848-49рр, нещадно придушивши її. Військову кар’єру генерал-фельдмаршал закінчив головнокомандувачем російськими військами на Дунаї в часи сумнозвісної Кримської війни в 1853-54 рр. Про події тих драматичних років, коли Росія розпочала чергову загарбницьку війну проти Туреччини, фельдмаршал з сумом констатував: «Ми тепер знаходимось в такому стані, що тепер уся Європа проти нас. Ніколи Росія не була в таких тяжких обставинах…». Чимось ці слова перегукуються з подіями наших днів…


Ця гравюра, виконана Т.Г.Шевченком, заслуговує на нашу особливо пильну увагу, оскільки раніше на публікацію ідентичних творів Тараса Григоровича було накладено суворе табу, вони просто замовчувались. Спроба знайти їх в двотомному «Шевченківському словнику» та іншій довідковій радянській і російській літературі були марними. Опубліковані ж вони були в книзі Михайла Польового «Русские полководцы или жизни и подвиги русских полководцев от времен императора Петра Великого до царствования императора Николая І». Виданий в 1845 році, тобто задовго до присвоєння видатному сину українського народу звання академіка гравіювання. Усього там було вміщено 12 портретів, в тому числі згаданих тут М.Голеніщева-Кутузова, Барклая де Толлі, І.Дибіча-Забалканського. На жаль, оригінали цих шевченківських гравюр не збереглися. А шкода, про такі твори великого поета і художника люди мого покоління навіть не здогадувались.


Фельдмаршал І.Паскевич, вірний присязі і службовому обов’язку, зробив блискучу військову кар’єру. Його діяльність завжди була пов’язана з перемогою на полі бою чи театрі воєнних дій. Біографія полководця такого масштабу – це довгий перелік бойових дій, переходів і перемог, читання якого з часом стає нецікавим. Тому варто зупинитися хоча б на його першій переможній битві, яка відбулася 15(25) вересня 1826 року біля Єлизаветполю (Гянджі). Під командуванням І.Паскевича перебувало десь 7-8 тисяч піхоти і кавалерії при 22 гарматах. Перси мали п’ятикратну перевагу в живій силі, що становило 35-40тисяч регулярної армії і 25 гармат. І.Паскевич здобув тут блискучу перемогу. Втративши тільки 49 військових убитими та 249 пораненими, він наніс противнику величезні втрати, які тільки убитими та пораненими становили 2 тисячі вояків. Також було взято в полон 1000 перських солдатів. Перська армія в паніці відступила. Війна ця закінчилась в лютому 1828 року підписанням Туркманчайського миру.


В армії, якою командував у тій битві І.Паскевич, воювали підрозділи з різних частин Росії: грузини, вірмени, татари, українці, росіяни. Про один з епізодів битви при Гянджі, історик і генерал кавалерії одночасно, Василь Потто залишив такий спогад: «…Паскевич пішки обходив інтервали ліній і випадково, в супроводі одного ад’ютанта, опинився в натовпі безладно втікаючої татарської міліції. Його спокій і впевнений голос з якими він звернувся до цієї розгнузданої маси, мали магічну силу. Татари опам’яталися і знову створили бойовий підрозділ».

Він – наш земляк-українець. Ми пишаємося цим, розуміючи, що його служіння державі не завжди було пов’язане із справами справедливими, про що говорить його участь у придушенні польського і угорського повстань. Вірного служаку, батька-командира, як він його називав, Микола І включив до складу Верховного суду, що розглядав справу декабристів. Той без будь-яких вагань підписав суворий вирок. Але то не стільки його вина, скільки очевидно збіг несприятливих обставин. Талант і слава однієї людини завжди пов’язані з талантом і славою народу який породив цю людину. Багато українців, як і І.Ф.Паскевич, уславили себе в війнах ХІХ століття,і вірно служили імперії, не менше було їх і в ХХ-му. Адже більше половини командуючих фронтами Червоної Армії в Другій Світовій війні були також українцями. Втім це не заважало вважати їх людьми нижчого ґатунку або проголошувати «русскими».


Помер І.Ф.Паскевич 20 січня 1856 року у Варшаві. Його тіло перевезли в м.Демблин під Любліном, де і поховали.


Згодом син фельдмаршала Федір вирішив перенести прах батьків до Гомельського маєтку, який був куплений ще в 1834 році у Румянцевих, де у 1870 році була збудована усипальниця. Поряд з останками Івана Федоровича упокоївся і прах його дружини Єлизавети Олексіївни (уродженої Грибоєдової). Бюст полководця прикрашає парк тієї резиденції. Інтерес І.Паскевича до цієї маєтності пояснюється можливо ще й тим, що його батько служив помічником президента Малоросійської колегії графа Петра Румянцева. В Варшаві, на площі, перед якою в наші дні красується президентський палац, а раніше палац намісника, йому було споруджено величний пам’ятник, знесений в 1917 році. Та це й не дивно, адже чверть століття, протягом якого І.Паскевич був намісником Царства Польського, поляки називають «ніччю Паскевича».


Упродовж тієї «ночі» польська автономія була повністю скасована, сейм розпущений, територія Царства Польського поділена на губернії. Усі фінансові операції здійснювались тільки в російських рублях. У країні запроваджено надзвичайний стан, проводилась русифікація краю тощо. Пам’ятник в Гомелі зберігся до наших днів. Стоїть бюст полководцю також і в столиці Вірменії Єревані. Бачимо його скульптурний портрет і на пам’ятнику в честь 1000-ліття Росії в Новгороді, але то, як кажуть, арія уже з іншої опери. На батьківщині фельдмаршала, у Полтаві, до 250-річчя від дня народження, одній з вулиць міста присвоєно його ім’я. Ось і всі пам’ятники людині, яку за життя майже обожнювали, а після смерті переслідує недобра слава.


Борис Киричок, краєзнавець

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове