Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Знамениті брати

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Обидва брати, Василь та Іван Григоровичі-Барські, народилися в Києві на Подолі, у родині місцевого небагатого купця. Символічно, що поблизу їхньої домівки знаходились ряд древніх храмів та Києво-Могилянська академія. Спудеїв, тобто студентів, яких хлопці бачили щодня, і це в якійсь мірі, очевидно, наклало свій відбиток на вибір, хоча і дуже різного, життєвого шляху. Перший майже все життя провів у мандрах, а Іван рідко коли залишав рідне місто. Та й батько, надавши синам початки грамоти, вважав, що того достатньо для продовження сімейного, як тепер модно говорити, бізнесу. Та не так сталося, як батькові гадалося. Його обдаровані діти мали дуже різний характер, який і визначив їхню долю.


Старший з них, Василь, народився 1 січня (за старим стилем) 1701 року. Скоро допитливий хлопчина зрозумів, що батькової науки для нього мало, і зайнявся самоосвітою. Допитливого і наполегливого 14-літнього юнака помітив ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович і невдовзі, за його протекцією, він уже навчається в цьому престижному навчальному закладі. Василь навчався на філософсько-богословських курсах. Тут його спіткала біда – на нозі несподівано з’явилася рана, яка не гоїлась. Юнак довго і всебічно, як на свій життєвий досвід і знання, роздумував над необхідністю серйозного лікування. І ось у 1723 році він приймає кардинальне рішення разом з давнім і надійним товаришем Юстином перебратись до Львова і залишити Київ. З цієї нагоди юнаки вирішили оголосити себе рідними братами.


Батькам про свої наміри синок не сказав ні слова, та все ж залишив листа, в якому просив пробачення за скоєне і повідомляв, що до Львова їде не стільки вчитись, скільки знаючи про високий авторитет львівських лікарів і надіючись на їхні знання і допомогу, лікувати хвору ногу. У старовинному місті юнаки вступають до Львівської єзуїтської академії. Сталося це завдяки чудовим знанням «братами» латинської мови та польському корінню міста Бар, де народився Василів батько. З часом його надії справдилися – рана на нозі, як би підтверджуючи високу кваліфікацію лікарів, стала гоїтись. Щоб там не було, а саме в цей момент тут, у Львові, він дав собі обітницю – як тільки повністю одужає, здійснити паломництво до святих місць. Тим часом грянув грім – самозваних «братів» викрили і з тріском вигнали з академії.


Для Василя це не стало несподіванкою. Він уже давно готувався до такого розвитку подій, запланувавши подорож по святих місцях Європи. Він тут приймає ще одне доленосне для себе, і таке важливе для вдячних нащадків та істориків рішення – починає вести щоденник, в якому записує все достойне його уваги, робить малюнки визначних споруд і місць. У квітні 1724 року Василь Григорович-Барський відправляється на своїх двох у подорож. У Відні доля подарувала мандрівникові зустріч з імператором Карлом VI, а згодом, перебуваючи у Падуї і Барі, з трепетом вклонився мощам Миколи Чудотворця.


І знову біда спіткала мандрівника, цього разу у вигляді невблаганної лихорадки. Перебуваючи в місцевій лікарні, Василь тяжко страждав. Його життя висіло на волосинці, та доля знову над ним змилостивилась – і паломник одужав. Втім радість була передчасною – під час хвороби десь поділись його «патенти», тобто дорожні документи і залагодження проблеми забрало ще багато дорогоцінного часу. Вирішивши всі свої справи, мандрівник відвідав вічне місто Рим, а також Флоренцію і Венецію.


1725 року нарешті дав спокій своїм ногам, відпливши кораблем до Іонічних островів. Відвідав острів Керкіру (Корфу), та інші острови. На острові Хіос спілкувався добре знаною ним латинською мовою з ієрусалимським патріархом Хрісанфом. Згодом, потрапивши до Фессалоніки, тепер уже знову пішки, здійснив свою першу подорож на Афон, де мав нагоду познайомитись із монастирськими архівами. Повернувшись на початку наступного 1726 року до Фессалоніки, уже у вересні продовжив подорож до омріяної Святої землі, Палестини, відвідавши по дорозі ряд островів, в тому числі Кіпр.


У Палестині, як завжди пішки, Василь відвідав визначні місця Святої землі. Потім Кіпр і Каїр, де зустрівся з патріархом Александрійським Космою ІІ. У столиці Єгипту мандрівник проживав протягом двох років, вивчаючи архітектуру міста та звичаї єгипетського народу, яким присвятив цілий розділ своїх нотаток. Автора просто вразили руїни стародавніхх споруд міста, «єдинакам’яні» колони в три обхвати, заввишки в шість-сім саженів (12-14 метрів). Увагу мандрівника привернули на напівзруйнованих стінах залишки живопису, які охарактеризував як «хитру майстерну». Його просто зачарували зображення «землі, квітів різних, дерев, плодів, птахів та інших речей».


Переправившись через Ніл, мандрівник побачив «рукотворні гори», як він образно назвав піраміди. З їх числа виділив три особливо грандіозних, які він назвав «фараоновими горами». Відвідавши місто Розетта, паломник детально описав населення древнього поселення, багату південну рослинність, з якої особливо виділив вічнозелену фінікову пальму. Деревина цієї рослини, як він відмітив, слугувала місцевим мешканцям матеріалом для виготовлення різних речей домашнього вжитку.


У 1728 році Василь Григорович-Барський попрямував у Кам’янисту Аравію, де відвідав монастир святої Катерини, познайомився з патріархом Ієремією ІІІ. Протягом наступних трьох років проживавав у Тріполі. Тяга до знань не полишала вже літню людину і він вступив на навчання до Грецького православного училища, яке успішно і закінчив у 1731 році. Того ж року відвідав Александрію, а потім і Сирію. Тут він налагодив дружні, приязні стосунки з Антіохійським патріархом Сильвестром. Останній в 1734 році в Дамаску постриг його в монахи під ім’ям Василь. Про Александрію у своїх щоденних записах він писав, як про колись величне, а тепер «опустіле і розорене» місто. В Александрії його увагу привернули дві стародавні стели – «стовпи Клеопатри» та знаки, які були на них викарбувані. Один із них він навіть замалював. Будучи художником-самоучкою, до того ж не володіючи давньоєгипетською писемністю, він з великою майстерністю відтворив на папері більшість ієрогліфів. Майстерно описавши «Голку Клеопатри», він помилявся, вважаючи, що обидва обеліски вона сама і створила.

До наших днів збереглося близько 150 малюнків В.Григоровича-Барського. Найрізноманітнішого змісту, починаючи від портретів окремих історичних діячів і кінчаючи живописними зображеннями цілих міст. Враження від мандрів по теренах трьох континентів він виклав у своїй праці, описавши надзвичайно яскраву картину життя у відвіданих ним країнах. Його книжка «Мандри по святих місцях Сходу» користувалася величезною популярністю серед читачів на батьківщині. Не уник Василь Григорович-Барський і педагогічної діяльності. На прохання архієпископа Філофея він викладав латинську мову учням місцевої школи на Кіпрі. Поселившись на острові Патнос, провів там шість років, здійснюючи поїздки по різних місцях. Згодом майже три роки провів у Стамбулі у російського резидента Олексія Вешнякова, втім відмовившись зайняти посаду священика при посольстві. Замість духовної діяльності залишив детальний опис міста, називаючи його у своїх записках Константинополем. У травні 1744 року знову опинився на Афоні, де провів півтора роки, працюючи над зібраними матеріалами. На зворотному шляху відвідав Епір, Лівадію, Кріт. Повернувшись до Стамбула, зустрів у посольстві нового посла, Адріана Неплюєва, і несподівано нове ставлення від нього до себе. Посол звинуватив його в грекофільстві та зраді російських національних інтересів. Побоюючись арешту та прагнучи довести свою невинуватість, важко хворий паломник повертається до Києва. За роки мандрів він настільки змінився зовнішньо, що навіть рідна мати ледве впізнала сина. Десь через місяць хворий мандрівник помер і був похований в Києво-Братському Богоявленському монастирі.


Іван був молодшим від старшого брата майже на 13 років, однак будучи таким же талановитим і наполегливим при досягненні поставленої перед собою мети, мав врівноважений, розважливий характер, що дозволяло йому майже все життя провести в рідному Києві. Поїздка за його межі була для нього надзвичайною подією.


Отримавши домашню освіту та закінчивши Києво-Могилянську академію, став з часом видатним архітектором, представником українського бароко. Це йому належить перебудова водогону на Подолі з павільйоном-фонтаном «Феліціан» – на початку ХІХ століття – «Самсон»), відновлено в 1992 році), спорудив надбрамну церкву з дзвіницею у Кирилівському монастирі, а також церкви – Покровську і Миколи Набережного. Спорудив також приміщення бурси Київської академії та собор Різдва Богородиці.

У нас на Чернігівщині збудував церкву в селі Лемеші, (тепер Козелецького району) батьківщині козаків Розумів, більш відомих як під іменем Розумовських. Тут, очевидно, зіграло свою роль становище Розумовських при царському дворі в Санкт-Петербурзі та уряді Гетьманщини. Творчість Івана Григоровича-Барського відіграла велику роль у становленні українського бароко другої половини XVIII століття, у надрах якого уже зароджувались риси класицизму.


Творчість і діла братів Григоровичів-Барських належить до визначних здобутків як української так і загалом світової культури. Ними по праву пишається весь український народ!


Борис КИРИЧОК,
краєзнавець, смт.Дмитрівка

На фото : фонтан Самсон, Київ. Сучасний вигляд. 
Укрпошта випустила конверт, присвячений Івану Григоровичу-Барському.

У зв'язку з активізацією спамерів коментарі тимчасово відключено

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове