Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Айфон за «царя Гороха»

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Старше покоління добре пам’ятає, яким значимим у радянські часи було стати абонентом дротового телефонного зв’язку. Це зовсім не просто було зробити. То «номерів» не вистачало, то телефонного кабелю, то ще чогось. Але правдами і не правдами телефони з’являлися у сільських хатах і стали їх невід’ємним атрибутом. Тільки вийшло так, коли проводова телефонія стала справді масовою, вона швидко стала і непотрібною, бо за кілька десятиліть майже остаточно витіснилась сучасним мобільним зв’язком.


Сьогодні вона визнається або тим таки старшим поколінням, або молоддю, якщо надаються послуги інтернет трафіку.


Почалася ж історія телефонізації нашого, нині Бахмацького району, а тоді Конотопського повіту у кінці ХІХ ст.


Перші телефонні станції у Російській імперії з’явилися у 1882 році у Москві, Ризі, Варшаві (Польща тоді входила до Росії) та Одесі. Приватні ж телефони у тодішніх олігархів працювали практично з часу їх появи на світ (не олігархів, власне, а телефонів).


Сучасному користувачеві ті «динозаври» видались би справжніми монстрами – 8 кг ваги, причеплені до стіни. Говорити потрібно було не в трубку-слухавку, а спеціальну «лійку», а іншу притуляти до вуха, щоб слухати. Люди часто плутали їх, тому для забудьків писали інструкцію: «не слухайте ротом, не говоріть вухом».


«Запускалося» це диво техніки крутінням ручки індуктора, тоді слухавку брала «телефонна фея», їй називався номер, пані з’єднувала. Якщо абонент був вдома, відбувалася коротка (бо й тоді тарифи дешевими не були), розмова. Після цього знову крутили ручку, для відбою.


Щорічна плата за телефон коштувала скажених грошей на ті часи – 250 рублєй. При цьому зарплата дільничного поліцейського 50 рублєй (у місяць), учителя початкових класів - 25, фельдшера – 40.


Такі тарифи стримували телефонізацію, навіть у великих містах кількість абонентів рідко сягала кількох тисяч.


«На роботу запрошується неодружена дівчина, вік 18-25 років, висока, з довжиною тулуба (?!!) не менше 128 см. Умови – не розголошувати інформацію»


Це не оголошення модельного агентства, такими були вимоги до дівчат – телефоністок сто з гаком років тому. Одружуватися вони мали право тільки з працівниками зв’язку. Такий «кастинг» за право безпомилково з’єднувати абонентів, працюючи по 200 годин на місяць оцінювався у 30 рублєй.


Робота була настільки важкою, що багато дівчат витримувало цю працю не більше 100 днів.


У 1900 році на ринку телефонії імперії відбувся прорив, на ринок вийшла нова компанія Ларса-Магнуса Ерікссона, яка запропонувала абонплату 79 руб. проти 250 компанії Белла, яка контролювала ринок до цього.


Стартувала рекламна кампанія зі слоганом «телефон у кожен дім». За кілька років кількість абонентів та станцій зросла в рази.


Так прогрес допхався й до Конотопського повіту.


Перші лінії телефонного зв’язку з’явилися в Конотопі 1908 року, спочатку з’єднали адміністративні приміщення, згодом будинки місцевих багатіїв. Уже 1910 року Повітові Земські збори приймають «Смєту на устройство зємской тєлєфонной сєті в Конотопском уєздє…..на протяженіі 151 вєрсти...»


Планом передбачено з’єднати:


- Конотоп – Попівка – Красне – Митченки – Батурин – Бахмач ( 44 версти);
- Конотоп - Соснівка – Малий Самбір – Голінка – Гайворон – центральна допоміжна станція у Дмитрівці – Рубанка (49 верст);
- Центральна допоміжна станція в с.Голінка – Великий Самбір – Дептівка – Кошари (17 верст);
- центральна допоміжна станція Дмитрівка – Красний Колядин (4 версти);
- Конотоп – Підлипне (6 верст);
- Конотоп – Семенівка – Курилівка – Карабутове (31 верста);

Для центральних допоміжних станцій у Батурині, Бахмачі, Голінці, Дмитрівці, Семенівці відкрили п’ять комутаторів на п’ять абонентів кожен.


Писком тодішньої телефонної моди були апарати фірми «Ерікссон», які були встановлені для телефоністки Конотопської управи, у канцелярії Земського зібрання, для земського начальства, поліцейського управління, пошти, залізниці, волосного правління та земської лікарні та в населених пунктах:


У Бахмачі у волосному правлінні та на залізничній станції.
У Митченках - у земського начальника.
У Голінці - при волосній управі.
У Гайвороні - в «сєльской сборнє».
У Рубанці - на квартирі предводителя дворянства.
У Дмитрівці - при волосному правлінні.
У Красному Колядині - при волосному правлінні та «камєрє зємского начальніка».


Усього ж закуплено і встановлено 26 телефонних апаратів (і це на два сучасних райони), кожен з яких «с елємєнтамі комнатной і вводной проволокі в 40 рублєй, на сумму 1040 рублєй»


На жаль, у документах земства не збереглось прізвищ перших зв’язківців краю, за винятком телефоніста Дмитрівської станції Грищенка, прохання якого про збільшення заробітної платні було відхилено. Відомість від 1910 року інформує, що дві телефоністки центральної станції отримували по 180 рублєй (на рік? на місяць??), телефоністи на комутаторах у Дмитрівці, Голінці, Семенівці по - 60, двом річним робочим - по 180 рублєй на рік (тут точно). Канцеряські витрати – 5 руб на станцію щорічно.


Так почалася історія телефонії Бахмаччини й Конотопщини.


Сергій Балашов,
краєзнавець, смт.Дмитрівка


Під час написання статті використано матеріали Конотопського Земського Зібрання за 1910 р., люб’язно надані Шепіловим С. та сайти:
http://russian7.ru/post/7-faktov-o-nachale-telefonizacii-rossii/
http://museum.sumy.ua/z-istoriї-telefonizaciї-sumshhini-v-kinci-xix-na-pochatku-xx-st/
http://www.kulturologia.ru/blogs/190415/24168/

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове