28-29 квітня 1918 року у приміщенні Київського цирку відбулися вибори, де гетьманом України був обраний колишній царський генерал, атаман вільних козаків та земельний магнат Павло Скоропадський. Один з гетьманських полків був розміщений й у Бахмачі. Штаб гетьманського полку на чолі з безвухим полковником розташовувася у приміщенні школи села Бахмач. А гетьманських козаків розмістили мешкати й харчуватися (квартирувати) за рахунок власників по місцевих садибах – по два козаки на двір. Після остаточного облаштування, козаки на чолі з безвухим полковником почали наводити гетьманський лад. Вони примусили селян повернути поділену поміщицьку землю та майно поміщика, яке звезли знову у поміщицький двір. До речі, безвухий полковник встиг у Бахмачі й оженитися. Він узяв собі за дружину дочку акцизного чиновника містечка Бахмач, шкільну вчительку Надію Соломаху.

 

Десь навесні була оголошена тотальна мобілізація до лав гетьманської армії. Але ця мобілізація у наших місцях проходила мляво – народ стомився від війни та революції, й молоді хлопці дезертирували з армії. Так повтікали Петруня М.Ф., Пиріг І., Іванько Е. та інші. Частина з них об’єдналася у партизанський загін, який отаборився у Батуринських лісах. Ватажком там був Лось.

Влітку 1918 року почався масовий вивіз до Німеччини й Австро-Угорщини продуктів харчування. З усіх навколишніх сіл до станції Бахмач згоняли худобу та привозили птицю для відправки наживо й для заготівлі. Пункти забою худоби були облаштовані німцями на станціях Бахмач-Київський та Бахмач-Гомельский. Для прискорення відправки вантажу на лінію пасажирської станції біля Фатєєвої будки вигрузили вагон обрізної шалівки, й тут-таки два німці майже цілодобово збивали невеличкі ящики під різану птицю. Ці ящики відвозилися до станції Бахмач-Київський, де вони заповнювалися пташиними тушками і, вже як готову продукцію, відправляли до Німеччини через станцію Бахмач-Гомельский. Не гребували окупанти також іншим майном, ні навіть одягом, ліжниками, подушками, ряднами тощо. Вивозилося й збіжжя, різне залізяччя тощо. Але не все так давалося їм легко, наші залізничники, як могли, чинили опір пограбуванню. 15 липня почався всеукраїнський страйк залізничників, а вже 19 липня до цього страйку приєдналися й бахмацькі залізничники [1].

У жовтні-листопаді 1918 р. відбулися революції у Австро-Угорщині та Німеччині, а 11 листопада Австро-Німецьке командування анулювало Брестський договір. Вже 13 листопада Радянський уряд (у Москві) теж приєднався до анулювання Брестського договору, й Росія почала відкриту боротьбу з іноземними та гетьманськими військами на території України. Того ж таки 13 листопада українські націоналістичні партії скинули гетьмана й утворили Директорію на чолі із Симоном Петлюрою, В. Винниченком та іншими. Петлюра у короткий час створив потужну армію, куди ввійшли більша частина гетьманських полків. Директорія оголосила війну Радянській Росії. Тим часом німецькі війська похапцем залишали Україну, велика частина ешелонів з кайзерівськими солдатами проходила через Бахмач у бік Гомеля. Робітник вагонного депо Євдоким Верещака у одного з таких ешелонів зміг відчепити 2 задніх вагони. Коли відкрили перший – побачили липові бочки з медом, а коли другий – повний вагон сувоїв чорного сатину. Другого дня все було поділено серед залізничних робітників та службовців: кожному дісталося майже по відру меду й по великому шматку чорного сатину.

У другій половині листопада радянські війська перейшли у наступ, і вже 20 січня 1919 р. Бахмач став радянським.

[1]. Тичина В.Є.   Боротьба проти німецьких окупантів на Чернігівщині в 1918 р. – Стор. 56.

[2]. Гражданская война на Украине. 1918-1920. Сборник документов и материалов. В 3-х томах. – К., 1967. – Стор. 571.