Проєкт Батуринського університету (до 260-ї річниці створення)

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 06 листопада 2020, 09:43

У XVIII ст. на території України існувало два вищих навчальних заклади – у Львові та Києві. До 1773 р. Львівський університет повністю перебував під контролем ордену єзуїтів, а навчалися в ньому в основному поляки. Київська ж академія підпорядковувалася духовній владі.

Важливою державницькою ініціативою гетьмана Кирила Розумовського була ідея відкриття університету в Батурині. Першим кроком її реалізації стала підготовка проєкту Батуринського університету. Цей «Проєкт» на замовлення гетьмана у 1760 році розробив почесний член Імператорської академії наук Григорій Теплов. У ХVIII ст. це була перша спроба втілення ідеї започаткування вищого світського закладу освіти на території України!

Зміна влади в Російській імперії, прихід на царювання Катерини II та скасування у 1764 р. гетьманства поклали край цим задумам. Забігаючи наперед, підкреслимо, що не реалізованими залишилися й наступні спроби. У 1765 р. тодішній управитель України Петро Румянцев подавав проєкт заснування університету у Чернігові або Києві, у 1780-х Григорій Потьомкін мав намір відкрити університет у Катеринославі...

Але Батуринський проєкт був першим. Він був створений за зразком кращих німецьких університетів. У «Вступі» до цього документа подається критичний аналіз стану освіти в Україні, зокрема, наголошується, що низький рівень знань випускників існуючих навчальних закладів зумовлений недостатньою кількістю «знатних достойних професорів». Водночас підкреслювалося бажання українців вчитися та схильність молоді до наук.

У І розділі «Проєкту» йшлося про прибутки (джерела фінансування) та головні статті витрат.

Другий розділ «Проєкту» «Про університетські закони» - присвячений розпорядку внутрішнього життя університету та його порядкам. Наголошено, що фундатором університету і його протектором повинен був бути граф Кирило Розумовський.

Урочисте відкриття університету передбачалося здійснити за прикладом європейських університетів і відзначати цю подію кожні 50 років.

Ректор мав бути з числа професорів і переобиратися щорічно. До того ж його обов’язки визначалися також за європейськими зразками. Ректор мав визначати розпорядок навчання, і всі викладачі та студенти мали виконувати його вказівки. Батуринський університет урівнювався в правах із Московським університетом.

Університетськими справами мав керувати Директоріум у складі ректора і кращих професорів. На Директоріум покладалися також функції суду та розробка нових положень, що регулювали б університетське життя.

Згідно «Проєкту», поведінка студентів мала регулюватися спеціальним Положенням, до того ж ніхто зі студентів не мав підлягати будь-якому суду, окрім університетського Директоріуму (за винятком випадків, що передбачали б кримінальну відповідальність).

Директоріум мав бути досить мобільним органом управління і мав засідати двічі на тиждень.

Прийом до університету, за текстом статуту, повинен був здійснюватися безпосередньо ректором. Усі бажаючі навчатися в університеті, зі шкіл малоросійських (і польських), мали попередньо подати посвідчення школи «о честном состоянии и поступках». Лише потім вони могли скласти іспит, присягу.Обов’язковою умовою до вступу було знання латинської мови, щоб розуміти лекції професорів із зарубіжних країн.

У проєкті Батуринського університету простежуються вельми демократичні позиції. Наприклад, згідно умов «Проєкту» університету до нього могли вступати і кріпаки, за умови їхнього попереднього звільнення з кріпацтва. У таких випадках «відпускна» поміщика мала зберігатися в архіві університету й повертатися випускникові тільки після завершення навчання. Якщо молода людина не виправдала б довіри, тоді, як зазначалося у «Проєкті», «відпускна» поверталася б поміщикові. Студентам (у тому числі й вихідцям із соціальних низів) дозволялося носити шпагу або шаблю.

За пропущені навчальні години на студента накладався штраф. Професор читав лекції чотири дні на тиждень, по дві години щодня, а педагогічне навантаження магістра визначав ректор.

Навчання в університеті мало тривати не менше трьох років. Після завершення кожен студент мусив звітувати про досягнуті ним успіхи на публічних диспутах, надрукувавши заздалегідь відповідний текст. Ті випускники, які успішно пройшли всі випробування, мали отримати атестат за підписом ректора. Передбачалося у такий же спосіб присвоювати звання магістра, доктора, професора.

У ІІІ розділі «Проєкту» («Про Семінарію Університетську») йшлося про відкриття при університеті семінарії, в якій мало навчатися 40 учнів. У навчальній програмі семінарії особлива увага приділялася вивченню латинської мови. Передбачалося також вивчення таких предметів, як історія, географія, арифметика, геометрія, французька та грецька мови, музика й навіть фехтування.

В ІV розділі «Проєкту» («Про університет та його професії») розвивалася ідея поєднання класичної та реальної освіти, закладена його авторами в розділі, присвяченому семінарії. Визначаючи професії на рівні університету, автори «Проєкту» підкреслюють, що студенти, які прагнуть опанувати високі науки, повинні досконало володіти латинською мовою, вивчати риторику, зокрема латинське красномовство, логіку, метафізику, геральдику, генеалогію, тощо.

Загалом у «Проєкті» зазначалося, що студенти університету мали вивчати історію, географію, філософію (зокрема і нову), «нрави природні», юриспруденцію, древності. Передбачалося також вивчення природничих наук: фізики (теоретичної, прикладної й експериментальної), математики (всіх її частин), анатомії, хімії, ботаніки, історії природи, геодезії та астрономії.

Отримавши проєкт Батуринського університету, Кирило Розумовський листувався з професором Московського університету Міллером у справі заснування вищого навчального закладу у Батурині, а у 1761 р. відвідав і оглянув університет у Москві.

Відкриття Батуринського університету, безперечно, мало б безцінне значення для культурно-освітнього розвитку України. На жаль, цей «Проєкт» так і не вдалося втілити в життя, оскільки царат ні в якому разі не бажав піднесення української національної культури та національної свідомості.

Наталія Сушко, завідувач сектору науково-освітньої роботи

НІКЗ «Гетьманська столиця»

• < Попередня
• Наступна >