1667 рік... Рік скорботи і безнадії. Ті, на кого покладав найкращі сподівання ще Богдан Хмельницький, як на вірних і надійних союзників, здружених спільними релігією і походженням, виявились звичайними загарбниками, егоїстами, що дбали лише про розширення своїх володінь. Цього року, за Андрусівським договором, Москва і Варшава розділили Україну майже навпіл, по Дніпру, що викликало загальне невдоволення в усій Україні.

З тих пір і з’явилися Правобережні і Лівобережні гетьмани - справа була тільки за часом - почалося “перетравлення” України двома сусідами, знищення її державності, з чим Річ Посполита Польська впоралась навіть швидше від Москви. Полковий суспільно-територіальний устрій на Правобережжі було скасовано в кінці ХVІІ - на початку ХVIII століть, на Лівобережжі слобідські полки були ліквідовані в 1765 році, а в Гетьманщині - в 1781 році.

 

В цьому зв’язку пригадалися спогади Івана Шаповала, відомого письменника і дослідника, про візит останнього російського імператора, в 1915 році, до Катеринослава (тепер Дніпропетровськ). Їхав він, до речі, через Бахмач і Дмитрівку. І про його зустріч з академіком і професором Д.Яворницьким, знаменитим дослідником Запорозької Січі, в ті часи - директором Катеринославського музею імені Поля (носить тепер ім’я Д. Яворницького).

Отже слово письменнику: “Цар запитує - Скажіть, професоре, на які періоди Ви поділяєте історію запорозьких козаків?

- В загальних рисах історію Запорозької Січі можна поділити на три періоди.

- Які саме?

- Перший період - боротьба з мусульманським світом, з татарами і турками, другий - з католицьким світом, з польською шляхтою і нарешті, третій - боротьба з Москвою,

- А з Москвою за що?

- За свої запорозькі вольності, Ваша імператорська величність, - пояснив професор.

- І скажіть, професоре, чим ця боротьба закінчилась? - зацікавився імператор.

- Як бачите, Ваша імператорська величність, - і Дмитро Іванович низько вклонився й широко розвів руками, мовляв, закінчилось тим, що Ви, всеросійський владар підкорених народів стоїте тут, на святій землі колишніх запорозьких вольностей, а я, нащадок того козацтва, мушу давати Вам пояснення до реліквій нашої славної історії в музеї”. Сучасний політик сказав би: «Маємо те, що маємо!»

Але повернемося до наших гетьманів. Сталося так, що майже всі гетьмани Лівобережної України мали свої резиденції у нас, на Чернігово-Сіверщині. Чотири гетьмани: Д. Многогрішний, І.Самойлович, І.Мазепа і К.Розумовський - в Батурині, а І.Скоропадський і Д.Апостол - у Глухові. До переїзду ставки в Батурин К.Розумовський також мав резиденцію в Глухові, де його, до речі, і було обрано.

Цьогоріч минає 320 років від дня обрання гетьманом Лівобережної України І.С.Мазепи. Варто, не входячи в аналіз його понад 20-літнього правління, що ознаменувалося піднесенням економіки і стабілізацією суспільного життя після жорстокої громадянської війни, що ввійшла в нашу історію під красномовною назвою Руїни, зупинитись коротко на початку його правління.

Весною 1667 року розпочався невдалий похід московського війська, очолюваного В. Голіциним, фаворитом царівни Софії, але бездарним полководцем, на Крим, в якому брав участь і гетьман І. Самойлович з козацьким військом. Похід закінчився провалом, і провину за невдачу звалили на І. Самойловича, після чого на Коломаці, річці на Харківщині, і було обрано новим гетьманом І.Мазепу.

Тим часом у війську і в Україні, поки гетьманський уряд був зайнятий невдалою війною, великих розмірів набрали дезертирство, мародерство чи, як пише козацький літописець Самовидець, “своєволя на городах”.

Новопоставлений гетьман і його уряд вжили рішучих заходів проти тих свавільників: декого - скарали на горло, ще когось ув’язнили, але одночасно, як говориться в літописі, було наказано, щоби “...єжели кому якась кривда єст, жеби правом доходили, а сами своїх кривд не мстилися, там же постановили, жеби юже аренд не било на Україні на горілку, ані на жадний напиток, опроч інъдукти (звичайного мита на привізні товари - Б.К.)

Вжиті рішучі заходи нового гетьмана дозволили в короткий час стабілізувати становище. Влада твердо показала, хто в домі хазяїн, зробивши те, для чого вона, власне, і створюється.

В наші дні точаться суперечки про форму влади в Україні. Мовиться то про парламентську, то про президентську чи змішану її форми, а дехто пропонує обійтися взагалі без голови, тобто глави держави. Ото було б чудо - 450 лебедів, раків і щук тягнуть Україну в різні боки. Часто припасовують ці пропозиції до конкретної особи, забуваючи про головне - створення сильної, дієвої влади, яка могла б розв’язувати найскладніші проблеми, проводячи в життя навіть непопулярні рішення, як це зробив І. Мазепа на початку своєї діяльності. Влада в державі, це як голова в людини, чи будь-якого живого організму. Вона повинна бути єдиною, сильною, дбати про загальне благо і благополуччя, бути чесною і справедливою.

Про цю людину написано стоси книг, постійно ведуться наукові дослідження, серед яких варто було б згадати і останні публікації нашого земляка С.О.Павленка.

Майже всі дослідники твердять, що гетьман помер 21 вересня 1709 року. Цю смерть ряд істориків пояснювали старечим віком або боязню царської кари. Однак ще в ті часи з’явилась гіпотеза, що смерть йому прискорили. Про отруєння гетьмана попом-греком і лікарем за сумісництвом, одним з перших написав польський автор Тимко Падура. Згадував про цю версію і М. Костомаров, хоч і відкинув її. Знали про неї історик М. Полєвой, О.С. Пушкін та інші авторитетні люди.

І ось недавно знайдено свідчення, що проливають додаткове світло на це заплутане і складне питання.

Знайдено воно львівським дослідником В. Радовським в одному з томів видання “Дела и приговоры Священного Правительствующаго Сената» під № 335. Це цікавий документ під назвою «Объ отсылке гречанина Гелатиана к доктору, для освидетельства наук его», в якому йдеться про звернення до Петра І з проханням цієї людини, що 6 років працювала лікарем при І.С. Мазепі «когда оной был в верности вашей царского величества, а по измене его, я выехал к Москве.»

І цар гідно оцінив вірну службу «завжди вірного раба», що і дало підставу досліднику запідозрити Петра І в застосуванні отрути проти своїх ворогів, тим більше, що було знайдено інші документи, що підтверджують це припущення. Мова йде про лист російського посла в Константинополі П.А.Толстого про використання отрути для усунення небажаних людей. Сподіваємось, що дослідники врешті-решт до кінця розплутають цю історичну загадку.