Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Данило та Іван Самойловичі

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Імен і прізвищ, що мають в своїй основі біблійне ім’я Самійло (Самуїл), на Чернігівщині, втім як і по всій Україні, безліч. До цього переліку належать і імена гетьмана Івана Самійловича Самойловича та видатного вченого і практичного лікаря Данила Самійловича Самойловича (Сушковського). І хоча жили вони в різний час, ми ставимо їх поряд як наших видатних земляків, людей, що залишили помітний слід у  вітчизняній історії. Про І.С.Самойловича (рік нар.нев. -1690), нашого земляка, „Порадник” уже писав в листопаді 2007 року в статті „Гетьман з Красного Колядина – І.С.Самойлович”, висві-тлюючи в основному його військову і політичну  діяльність. Відомий він і як далекоглядний політик, що дбав про освіту і зростання духовності та  культурного рівня свого народу.
 
Якось, ще в давні тепер  уже часи, ми з учнями Дмитрівської школи (в котрій Борис Гнатович був директором майже 30 років – від ред.) подорожували до столиці України Києва і, в числі іншого, відвідали всесвітньо відому  Лавру і Музей українських історичних коштовностей, розташований на її території в так званому Ковнірівському корпусі. Серед його численних безцінних експонатів вразив всіх нас головний убір Київського митрополита - митра, подарована йому саме гетьманом І.С.Самойловичем. Цей прекрасний витвір ювелірного мистецтва було оздоблено „всього тільки” чотирма тисячами перлин (жемчужин). Українські гетьмани вважали справою честі і своїм обов’язком дбати про духовність нації козаків – саме звідси іде їхнє меценацтво, спорудження шкіл і храмів, підтримка культури. Широко відомо про І.Мазепу як фундатора багатьох церков і соборів. Менш відомо, що це саме він подарував Вознесенському соборові в Переяславі українську першо- книгу – Пересопницьке Євангеліє, на якому тепер наші президенти приймають присягу на вірність народові України.  Саме там, в Переяславі, познайомився з  цією книгою і Т.Г.Шевченко.  Про рівень освіти в часи гетьманства І.Самойловича, втім як і взагалі в Козацькій державі, говорять такі красномовні цифри – тоді на тисячу жителів припадала одна школа, а в часи, коли „на всіх язиках все мовчало, бо благоденствувало”, тобто в середині ХIХ століття, одна школа припадала вже на сім тисяч жителів України. Доблагоденствувались !

Данило Самійлович Самойлович   (справжнє призвіще  Сущинський, в літературі існує і варіант Сушковський),1744 або 1745 – 1805, інший варіант 1742 -1804, народився в селі Янівка, тепер село Іванівка Чернігівського району в сім`ї священика. Після сільської школи навчався в Чернігівському колегіумі, а в 1756-1761 роках - в Київській академії. Ще 5 років віддає навчанню в медичній школі при адміралтейському госпіталі в столиці імперії Санкт-Петербурзі, після закінчення якої працює в госпіталі лікарем. У 1769 році направляється в діючу армію, що вела бойові дії проти Туреччини. Саме тут він вперше зустрівся зі страшним ворогом, що в середні віки викошував цілі міста і села, навіть країни – чумою. Набутий досвід і знання пригодилися, коли в 1771 році він опиняється в Москві, де саме спалахнула епідемія чуми, яка забрала життя  близько 40 тисяч   жителів. Заслуги молодого лікаря в її подоланні були визнані і в Москві, і в Санкт-Петербурзі. Та Данило Самойлович розуміє, що треба удосконалювати свої знання  далі й їде в Страсбург, де навчається в університеті в 1776-1780 роках. У Стразбурзі Д.Самойлович познайомився і заприязнився   з видатним уже на той час російським скульптором Федосом Щедріним і обидва не поривали дружби до кінця життя. Під час приїзду Д.Самойловича в Париж, де в той час жив митець, той створив скульптурний портрет ученого – барельєф. А гравер Є.Кошкін, який тоді вчився в Парижі, зробив з нього гравюру, яку і надіслав в Академію мистецтв. Саме вона і донесла до нас образ Данила Самойловича.

У  тому ж 1780 році успішно захищає при Лейденському університеті в Голландії  дисертацію на звання доктора медичних наук, видаючи одночасно в Москві книгу про допомогу при пологах. Та справжній тріумф і визнання прийшли тоді, коли в Парижі вийшла його книга про боротьбу з чумою. Ім’я молодого вченого стає відомим в усій Європі, його обирають почесним членом 12 зарубіжних академій  (Діжон, Рим, Марсель, Париж , Тулуза і т.д.)Тільки на батьківщині, чи то з зависті, чи то з інших причин  не хотіли визнавати його заслуг у боротьбі зі страшною хворобою і відмовляли у прийнятті до Петербурзької академії. Учений пише її керівництву гнівного листа: ”Я почту для себя стыдом состоять членом нескольких иностранных академий, не будучи членом той, на которую я могу претендовать более, чем на какую-либо иную...”

Тим часом на півдні України, на початку 80-х років, на землях, що нещодавно були приєднані до імперії, спалахує чума. На боротьбу з нею і направляють Д.С.Самойловича, який отримав для цього широкі повноваження  від намісника краю графа Г.Потьомкіна,  фаворита імператриці Катерини II. На початку травня 1784 року Самойлович прибув у Херсон.  Попередній досвід боротьби з „моровою язвою”, тобто чумою, привів Д.Самойловича до відкриття щеплення проти неї, та самого збудника хвороби вчений так і не відкрив, хоча і догадувався про його існування. Знайшли його Йерсен і Катазато тільки в 1894 році. Тут, на півдні України, йому удається встановити, що хвороба передається тільки при прямому контакті з хворим або речами, якими він користувався. Збудник чуми може тривалий час зберігатись на цих речах і ними небезпечно, без належної дезинфекції, користуватись.

Спалах чуми в Кременчуці, що стався в цей час, покликав туди і Д.Самойловича. Під його керівництвом в місті створюються лікарні й карантини, жодний хворий не залишився поза увагою лікарів. Ці заходи (а до прибуття туди Д.Самойловича з більш як півтисячі хворих уже померла добра половина) привели до ліквідації чуми в Кременчуці в найкоротший строк. Слід сказати, що тут Д.Самойлович знайшов повну підтримку з боку губернатора Синельникова. Після кременчуцьких подій вчений здійснює подорож по губернії і на основі узагальнення набутого досвіду пише  текст своєї знаменної промови „ Про способи для поширення лікарської справи в Росії”, в якій, в числі іншого, говорить, що лікар повинен мати „тонкий і освічений розум, широкі знання з усіх наук... бути люб’язним і ввічливим, щирим і простим...”. Вершиною його наукової праці й лікарської практики стало створення, в тому ж таки 1784 році, в Херсоні першого в Російській імперії Наукового медичного товариства. Запропонував  він  створити також  „Товариство або імператорську  Академію Медицини і Хірургії”. Свою довголітню боротьбу з чумою він підсумував у чотиритомнику: три томи написав в Очакові, а четвертий - в Миколаєві, ставши уже інспектором Чорноморської лікарської управи.

Данило Самійлович Самойлович, один з основоположників вітчизняної епідеміології, був великим патріотом своєї Вітчизни, видатним вченим, лікарем і громадянином, діяльність і мрії якого дорогі й  близькі нам, його землякам і не таким уже й далеким нащадкам. Помер він 4 березня  1805 року в Миколаєві, де і похований. В Чернігові його ім’я увіковічено в назві одної з вулиць. Медичне училище на півдні України, в Миколаєві, де пройшло багато років його життя, також носить ім`я Д.С.Самойловича.

Б.Киричок,   краєзнавець

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове