Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Чужий серед своїх і свій серед чужих

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Пантелеймон Олександрович Куліш, 1819-1897
 
Плоди наукової діяльності цієї людини знають, і користуються ними, десятки мільйонів людей, що пишуть і читають українською мовою, часто навіть не підозрюючи, хто розробив сучасну систему правопису і алфавіту , яка носить на честь автора, назву кулішівка. Якби хтось захотів видати всі його твори, то вони не вмістилися б і в сотні томів такого видання. Мова йде про нашого земляка-чернігівця, видатного поета і прозаїка, історика і етнографа, перекладача і мовознавця, критика, публіциста і культурно-освітнього діяча  Пантелеймона Олександровича Куліша, 190 років від дня народження якого минуло в серпні поточного року.

Народився Панько Куліш в містечку Вороніж  Чернігівської губернії, тепер це Сумська область, у відомій козацькій сім’ї, чиї предки займали досить високі посади в козацькому самоврядуванні часів Гетьманщини, однак внаслідок втрати документів не отримали дворянського звання. Ситуація типова для тих часів, тому і не дивно ,що вона згодом була так геніально відтворена в відомій п’єсі І Карпенка – Карого „Мартин Боруля”, де її герой не став дворянином тільки завдяки одній літері в прізвищі (Боруля- Беруля). Навчався в Новгород – Сіверський гімназії, згодом в Київському університеті Святого Володимира, якого однак не закінчив.
Починаючи з 1842 року, працював учителем в Луцьку  та Києві, де познайомився з М.Костомаровим, В.Білозерським, М.Гулаком, майбутніми  товаришами по Кирило-Мефодіївському братстві та Т.Г.Шевченком, а в 1845-1846 роках бачимо його вже учителем історії Рівненської гімназії . Саме тут народжується у нього бажання вести фольклорні та історичні дослідження минулого України. Пише п’єси  „Байда, князь Вишневецький”, „Цар Наливай”, „Колії”, „Петро Сагайдачний”. Тут, на Волині, почав він займатися і перекладом творів В.Шекспіра та Адама Міцкевича, а згодом й інших письменників. Та незабаром молодого обдарованого вчителя запрошують  до Санкт-Петербурзького університету викладачем російської мови для іноземних студентів. Професор цього університету Плетньов мріяв побачити талановитого колегу своїм зятем та той зажадав, щоб майбутня дружина перейшла на українську мову, на що вона не погодилась, і шлюб не відбувся. Одружився П.Куліш на молоденькій сестрі свого товариша  Олександрі Білозерській, яка стала його вірною дружиною і колегою, видатною українською письменницею під літературним псевдонімом Ганни Барвінок. Старшим боярином на весіллі молодого подружжя в лютому 1847 року в Оленівці був Т.Г.Шевченко. Молода наречена, зачарована його творчістю, виділяє велику суму грошей з свого посагу для поїздки великого поета за кордон, яка, втім, не відбулася через його арешт.
Невдовзі  П.Куліш  відправляться в наукове відрядження для вивчення мов, культури і побуту західних слов’ян до Варшави, та через кілька місяців, в тому ж 1847 році, його арештовують в справі Кирило-Мефодіївського братства і привозять в столицю імперії та ув’язнюють в Петропавлівській фортеці. Слідство триває чотири місяці. У вироку, що стосувався П.Куліша, йшлося про його заслання до Вятки. Згодом, завдяки клопотанням друзів, заслання було замінено на поселення в Тулі та забороною друкуватись. Конкретних злочинів у вироці йому інкриміновано не було і в 1850 році П.Кулішу дозволяють повернутися до столиці. В Санкт-Петербурзі П.Куліш цілком віддається літературній і науковій роботі, бере активну участь в публіцистичній і громадській діяльності. Однак друкуватись письменнику дозволили тільки після смерті Миколи І в 1865 році.
В 1856-1857 роках він видає свої знамениті „Записки о Южной России” в двох томах та перший історичний  роман українською мовою „Чорна Рада” ( в1859 році). Згодом письменник захоплюється і видавничою діяльністю, друкує твори  українських письменників, публікує альманах „Хата”, створює петербурзьку українську „Громаду”, що в свою чергу видає в 1861-1862 роках журнал „Основа”, видання якого припиняють після польського повстання за незалежність. В ньому письменник публікує свої історичні дослідження „Історію України від найдавніших часів”, „Хмельнищину”, „Виговщину”.
У 1864 році державного службовця П.Куліша направляють у приборкану російськими військами Варшаву, де він працює в  царському Установчому комітеті. Одночасно письменник напружено трудиться в польських архівах, вивчаючи українську історію козацьких часів. Саме тут започатковуються зміни в його поглядах на українську історію, в результаті чого письменник з часом стає чужим серед своїх і своїм серед чужих. Це, до речі, позначилось і на оцінці творчості письменника в радянські часи – його то звинувачують в буржуазному націоналізмі, то вважають людиною лояльною до імперії. Пам’ятаю, як в 1940 році в шкільні програми було введено вивчення його роману „Чорна Рада”, хоча в післявоєнні роки він знову оголошується буржуазним націоналістом і лібералом.
Величезним внеском в духовну скарбницю рідного  народу є переклад П.Кулішем, разом з І.Нечуй-Левицьким  і І.Пулюєм,  на українську мову  Біблії. Саме під час цієї роботи до Куліша , в Мотронівку, біля Борзни, приїжджав з Австро-Угорщини видатний український учений Іван Пулюй. А була ця робота виключно важкою. Адже після пожежі, коли згоріла хата письменника і всі папери в ній, переклад той довелося робити повторно. Та й хату невтомний Панько повністю відбудував власними руками за якихось три роки.

Відзначаючись великим талантом та виключною працездатністю, письменник одночасно мав тяжкий характер., був самозакоханою і егоїстичною людиною, здатною на подружню зраду. Втім Ганна Барвінок прощала йому ці вади. Помер Пантелеймон Олександрович Куліш 14 листопада 1897 року і похований на рідному хуторі Мотронівка поряд з  вірною дружиною та її братом, кириломефодієвцем  Василем Білозерським. Після розпаду Радянського  Союзу, зусиллями земляків, особливо народного депутата  І.С. Плюща, місце поховання письменника, його садиба відреставровані і перетворені в меморіальний комплекс.

Україна пам’ятає свого великого сина. Укрпошта, починаючи з  2003 року, випустила художні марковані конверти, присвячені П.Кулішу, Ганні Барвінок та Кирило-Мефодієвському братству. Місце поховання письменника, його дружини і-іта її брата в Мотронівці, яку Пантелеймон Олександрович на честь дружини називав „Ганнина пустинь”, стало  меморіальним музеєм-заповідником. Саме там  нещодавно, 8 серпня поточного року, в день його 190-річчя відбулося урочисте вшанування письменника, яке відкрив голова Чернігівської обласної державної адміністрації Володимир Хоменко словами :”Сьогодні ми відзначаємо знаменну дату – 190 річчя від дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша. Це свято є відлунням поваги та вшанування славетного письменника, видавця, філософа й педагога, видатного діяча української культури”. У святкуванні взяли участь міністр культури і туризму В.Вовкун, народні депутати І.Плющ та В.Яворівський, численні гості з Чернігова, Києва, жителі міст і сіл області, представники науки і мистецтва. Були покладені квіти на могили  П.Куліша, його дружини та її брата. Єпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней провів заупокійну літію. Перед учасниками вшанування виступили артисти та творчі колективи з обласного центру та столиці.

Б.Киричок,  краєзнавець

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове