Вечірні сутінки лягали на землю. Небо зоряне . Повіває легенький вітерець. Скільки мрій у такі солов’їні вечори! Особливо у закоханих. Діана і Сергій сиділи під розлогими вишнями, що спускали своє вітття аж до самісінької землі. Навкруги пахло весною, а білий вишневий цвіт ніжно лоскоче обличчя.

- Ти моя єдина. Ось поберемось і заживемо краще від усіх.

- Звичайно, - схиливши голівку на Сергійове плече, відповіла Діана.

Вони частенько любувалися заходами сонця, засиджуючись до пізнього вечора. Хороші ті вечори знімали втому від денних турбот, розвіюючи всі прикрощі і негаразди, що траплялися з ними протягом дня. Незабаром Сергій запропонував дівчині одружитися. Чутка про те, що Сергій і Діана хочуть створити сім’ю, швидко облетіла невелике селище. Дійшла вона й до хлопцевих батьків.

 

- А ми чого про це дізнаємось останніми? - накинулись вони на юнака. - І чому не питав нашої згоди? Діана он яка зманіжина.

- Знайдеш собі іншу, не таку « білоручку», - іронічно сказала мати, коли Сергій намагався вкотре захистити ім’я коханої від несправедливих докорів.

- Я Діану люблю і ніякої іншої мені не треба.

- Була б дівчина хороша, а любов тільки в кіно буває, - перечив батько.

- Якщо приведеш у дім цю ледащицю, ти мені більше не син, - сказав напослідок батько, грізно грюкнувши дверима.

Сергій дуже любив батьків, ніколи не перечив їхній волі, але в цій ситуації він просто не бачив іншого виходу. Думки наповзали одна на іншу, постала проблема: наречена, чи батьки.

- Що робити? Як бути? Що сказати Діані? - краялось серце юнака. Через невпевненість закинув усі справи, перестав дзвонити коханій, котра ніяк не могла зрозуміти, що сталося і чому Сергій не відповідає на дзвінки. І хто-зна, чим би все це скінчилося, якби не приїзд Сергієвої бабусі, котра мешкала в сусідньому селі. Слово за словом,хлопець розповів старенькій усе. Про Діану, про його намір одружитися і про батьківську заборону. Бабця уважно вислухала онука і сказала:

- Не переживай, онучку, все буде добре. Люби свою Діану, одружуйся і пам’ятай: щастя - це дар, який дається людині лише один раз в житті, і за нього варто боротися. Іди і вгамуй тривогу дівчини. А жити можна і в моїй хатинці, вона хоч і старенька, але привітна і завжди рада гостям.

Сергій не міг дочекатися вечора, аби заспокоїти серце коханої. Слова бабусі окрилили юнака, немов бальзамом, змастили душу. Незабаром відгуляли весілля. Молода сім’я перебралася жити до бабусі. Зраділа старенька, шо не одна, що її хата ще почує дитячий сміх. Через рік Діана народила Сергієві первістка. Старенька з радістю допомагала няньчитися з малим, вчила молоду невістку всім премудрощам материнства.

Батько Сергія не витримав такої відчуженості сина і пішов навідати молоде подружжя.

Тут прийняли його з радістю, накрили стіл, а коли вперше взяв на руки маленького онучка, скупа чоловіча сльоза мимоволі покотилася по його щоці. Вибачався батько перед сином і за себе і за матір, та запросити додому все ж не наважився. Не раз говорив дружині, аби вибачилась перед дітьми, але та й слухати не хотіла, знай говорила: «Я не хочу чути про Сергія і його пасію, мені від них нічого не треба».

Та в житті не так буває, як гадається. Через рік Сергієва мама тяжко захворіла. Старенька бабуся відправила дітей перевідати, допомогти, тата заспокоїти.

Міцно тримаючи Сергієву руку, Діана вперше переступила поріг свекрушиного дому. Побачивши благальний погляд немічної, слабкої жінки, чомусь відразу згадала мамину посмішку, лагідний погляд. Діану враз здушили сльози і вона прошепотіла:

- Не журіться, тату, у всьому покладіться на нас. Ось мама підійметься і все буде добре.

Зм’якшилось свекрушене серце. Перед очима враз промайнуло все життя. Сльози струмком покотилися по блідих щоках, а спраглі вуста тихенько шепотіли: «Синку, вибач мені за все. Ти зробив правильний вибір, жаль тільки, що я так пізно це збагнула».

Незабаром жінка почала одужувати. Діана все частіше й частіше навідувала свекруху. А згодом Сергій з родиною перебрався жити до батьківської хати. Родинний затишок, щире каяття допогли йому пробачити рідних людей. І дарма, що вони так довго не впускали його в свої серця, не приймали його родину, але завжди любили, а любов, як відомо сліпа.