Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Апельсини з маминого саду

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
— Тьотю  Катю !  Тьотю  Катю !   —  щосили гамселив у двері худенькими кулачками  Юрко— Відчиніть,  це я!

Та як не старався хлопчина, за тітчиними дверима було тихо. Натомість на той галас відчинилися сусідські двері. У них з’явилась огрядна пані.

— Не буде її сьогодні, — повідомила суворим голосом незнайома жінка, — до матері в інше місто поїхала. — І нічого тут горлопанити, дзвоник є на дверях. Плентаються  тут всякі безпритульники...

Після виголошеного монологу двері з хряскотом зачинилися. Усе відбулося так блискавично, що хлопчина  не встиг навіть злякатися, не те щоб щось відказати тій злій тітці. І розчаровано опустився на східці: «Дивні істоти ці дорослі. На дверях, бачте, дзвоник є... Але ж я ростом малий і не можу дістатися до нього...»
 
Була б зараз тітка Катя вдома, і вони зателефонували б до його мами, яка живе за кордоном. У неї там нова родина, і вони рідко бачаться, бо стосунки з новим «татом» чомусь з самого початку не складалися, але мама казала, що скоро приїде і забере його до себе. Вони житимуть у величезному будинку, у нього буде власна кімната,  під самісіньким вікном росте велике помаранчеве  дерево, а на ньому - безліч апельсинів, які хлопець просто обожнював, хоч так рідко доводилося їх куштувати.

Юрко раптом згадав, чого він сюди, власне, прибіг, — і з очей фонтаном бризнули сльози. Його улюблену іграшку — блакитне кошеня  - викинула з вікна на вулицю така сама злюща і недобра тітка, яку привів додому батько. Просто так узяла й пожбурила у завірюху, в холод, у мороз. А то ж був останній мамин подарунок на їхнє останнє Різдво разом. Поки він збіг із дев’ятого поверху, від іграшки й слід розтанув. Довкола метрові снігові кучугури, а завірюха така, що за два кроки нічого вже не видно...

Одного разу малий намагався сам додзвонитися до матері, хлопці з його будинку розказали йому, як треба правильно набирати цифри, але на тому кінці дроту слухавку взяла якась чужа тітка і без упину повторювала одне й те ж слово: «Пронто! Пронто! Пронто!» Що воно означало, він не знав, а запитати в батька боявся, бо той заборонив йому навіть близько підходити до телефону. Сьогодні знову доведеться ночувати в підвалі, адже коли батько п’яний, а він зараз саме такий, то дуже страшний, може навіть побити. І та тітка, що приходить до нього, теж страшна,  люта і недобра.

Хлопчик знову згадує  свого плюшевого друга і починає плакати. Йому стає дуже шкода себе, і це відчуття ще більше підсилює його розпач. Сльози брудними потічками зволожують худе личко. Він дуже хоче їсти. Йому холодно. Здається, ноги так задубіли , що вже й не знати, чи має він їх чи ні. Десь далеко в селі живе бабця Зоя, а в неї є велика грубка, вона вся світиться кольоровою порцеляною і від неї пашіє гарячий дух. От прикласти б до неї руки і зігрітись. Але бабця з грубкою дуже далеко звідси. А мама? Мама ще далі. Гайда в підвал! Юрко чимдуж летить східцями вниз, перестрибує відразу через дві сходинки -  в підвал, швидше в підвал!

І ось він уже бачить роззявлену пащеку їхнього під’їзду. А в скронях несамовито гупає: «Туди, там тепло, тепло». Проте на двері самого підвалу хтось почепив величезний замок... 

Хлопець знову повертається на вулицю. Дитина намагається поворушити ногами, але вони стали такими дивними і не хочуть його слухати. Раптові пориви вітру не дають зробити й кроку. Раз у раз повз нього пробігають заклопотані люди. Ось одна із жінок несе велику сітку з помаранчами. Вітер доносить до хлопця їх аромат, і на очі навертаються сльози. А перед очима знов була мама, апельсиновий сад і його велика кімната.

Малий зривається, щоб побігти, та ноги неслухняно підкошуються – і  Юрко повільно опускається на холодну крижану землю. Він уже нічого не бачить, хтось невидимий тисне йому на очі – і вони самі заплющуються. Тільки чути віддалені голоси, чиїсь кроки. «То,  мабуть,  Санта в переддень Нового Року приніс  мені вісточку від мами»...

«Викличте швидку, хлопець помирає», - ці слова Юрко чув уже підсвідомо… Далі - морок і такий рідний мамин голос, що благав повернутися назад, а коли розплющив очі - перед ним і справді стояла вона. Дивилася на нього  лагідним поглядом, тримаючи в руках цілий кульок оранжевих «клубочків».  «Певно, зі свого власного саду», - подумав хлопець.

Є. Кармалига, с. Гайворон

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове