Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Апельсини з маминого саду
/ 0
- Деталі
- Категорія: Історія з життя
- Опубліковано: П'ятниця, 02 січня 2009, 07:47
— Тьотю Катю ! Тьотю Катю ! — щосили гамселив у двері худенькими кулачками Юрко— Відчиніть, це я!
Та як не старався хлопчина, за тітчиними дверима було тихо. Натомість на той галас відчинилися сусідські двері. У них з’явилась огрядна пані.
— Не буде її сьогодні, — повідомила суворим голосом незнайома жінка, — до матері в інше місто поїхала. — І нічого тут горлопанити, дзвоник є на дверях. Плентаються тут всякі безпритульники...
Після виголошеного монологу двері з хряскотом зачинилися. Усе відбулося так блискавично, що хлопчина не встиг навіть злякатися, не те щоб щось відказати тій злій тітці. І розчаровано опустився на східці: «Дивні істоти ці дорослі. На дверях, бачте, дзвоник є... Але ж я ростом малий і не можу дістатися до нього...»
Була б зараз тітка Катя вдома, і вони зателефонували б до його мами, яка живе за кордоном. У неї там нова родина, і вони рідко бачаться, бо стосунки з новим «татом» чомусь з самого початку не складалися, але мама казала, що скоро приїде і забере його до себе. Вони житимуть у величезному будинку, у нього буде власна кімната, під самісіньким вікном росте велике помаранчеве дерево, а на ньому - безліч апельсинів, які хлопець просто обожнював, хоч так рідко доводилося їх куштувати.
Юрко раптом згадав, чого він сюди, власне, прибіг, — і з очей фонтаном бризнули сльози. Його улюблену іграшку — блакитне кошеня - викинула з вікна на вулицю така сама злюща і недобра тітка, яку привів додому батько. Просто так узяла й пожбурила у завірюху, в холод, у мороз. А то ж був останній мамин подарунок на їхнє останнє Різдво разом. Поки він збіг із дев’ятого поверху, від іграшки й слід розтанув. Довкола метрові снігові кучугури, а завірюха така, що за два кроки нічого вже не видно...
Одного разу малий намагався сам додзвонитися до матері, хлопці з його будинку розказали йому, як треба правильно набирати цифри, але на тому кінці дроту слухавку взяла якась чужа тітка і без упину повторювала одне й те ж слово: «Пронто! Пронто! Пронто!» Що воно означало, він не знав, а запитати в батька боявся, бо той заборонив йому навіть близько підходити до телефону. Сьогодні знову доведеться ночувати в підвалі, адже коли батько п’яний, а він зараз саме такий, то дуже страшний, може навіть побити. І та тітка, що приходить до нього, теж страшна, люта і недобра.
Хлопчик знову згадує свого плюшевого друга і починає плакати. Йому стає дуже шкода себе, і це відчуття ще більше підсилює його розпач. Сльози брудними потічками зволожують худе личко. Він дуже хоче їсти. Йому холодно. Здається, ноги так задубіли , що вже й не знати, чи має він їх чи ні. Десь далеко в селі живе бабця Зоя, а в неї є велика грубка, вона вся світиться кольоровою порцеляною і від неї пашіє гарячий дух. От прикласти б до неї руки і зігрітись. Але бабця з грубкою дуже далеко звідси. А мама? Мама ще далі. Гайда в підвал! Юрко чимдуж летить східцями вниз, перестрибує відразу через дві сходинки - в підвал, швидше в підвал!
І ось він уже бачить роззявлену пащеку їхнього під’їзду. А в скронях несамовито гупає: «Туди, там тепло, тепло». Проте на двері самого підвалу хтось почепив величезний замок...
Хлопець знову повертається на вулицю. Дитина намагається поворушити ногами, але вони стали такими дивними і не хочуть його слухати. Раптові пориви вітру не дають зробити й кроку. Раз у раз повз нього пробігають заклопотані люди. Ось одна із жінок несе велику сітку з помаранчами. Вітер доносить до хлопця їх аромат, і на очі навертаються сльози. А перед очима знов була мама, апельсиновий сад і його велика кімната.
Малий зривається, щоб побігти, та ноги неслухняно підкошуються – і Юрко повільно опускається на холодну крижану землю. Він уже нічого не бачить, хтось невидимий тисне йому на очі – і вони самі заплющуються. Тільки чути віддалені голоси, чиїсь кроки. «То, мабуть, Санта в переддень Нового Року приніс мені вісточку від мами»...
«Викличте швидку, хлопець помирає», - ці слова Юрко чув уже підсвідомо… Далі - морок і такий рідний мамин голос, що благав повернутися назад, а коли розплющив очі - перед ним і справді стояла вона. Дивилася на нього лагідним поглядом, тримаючи в руках цілий кульок оранжевих «клубочків». «Певно, зі свого власного саду», - подумав хлопець.
Є. Кармалига, с. Гайворон
Пошук по сайту
Детальніше...