Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Ожеледиця
/ 0
- Деталі
- Категорія: Історія з життя
- Опубліковано: П'ятниця, 23 січня 2009, 14:55
- Ну хто розумний надів би у таку погоду чобітки на високих підборах, а? Ну хоч роззувайся! – картала себе Ганночка Степанівна, обережно дибаючи по тоненькому льодку, який покрив легенький пухнастий сніжок. – Не було розуму змалку, то й у старості його не добавиться, - бурмотіла вона...
Їй місяць залишався до виходу на пенсію. І зараз вона поверталася додому з обласного семінару педагогічних працівників. Накупивши два великі пакети продуктів, бідолаха на високих підборах мріяла все-таки якось дотупати до автобусної зупинки. Виїхати за межі міста, яке її дратувало вже три дні, а там на трасі її повинен зустріти син на машині і, дасть Бог, довезти до рідної хати. А з хати вибіжить її зустрічати онук з радісним криком: «Бабусечка! А що ти мені привезла?»
Проте перш ніж потрапити до рідної домівки, потрібно добитись до автобуса. А цей підступний льодок і кроку не давав ступити.
- Ну хоч повзи, - крізь сльози мурмотіла жіночка.
На тротуарі, на ящику сидів злидень напідпитку і волав: «Ну дайте мені хоч щось!» Ганночка зупинилась, поставила біля ніг пакета, намацала у кишені дублянки десять копійок і простягнула злидню:
- Ось, вибачте, більше немає, лише на автобусний квиток залишилось.
Похитуючись, той підійшов до жіночки і , усміхаючись, мовив:
- Дякую, ти добра людина. А я знаєш хто?
- Ні.
- А я, - розтягуючи слова, – твій ангел-охоронець.
Ганночка повернулась і подибала далі. За спиною знову пролунало: «Я твій ангел...»
- Це ж треба так нализатися, Господи, прости, - думала жінка.
... Метрів за двадцять вже виднілася вивіска зупинки. Саме та вивіска, до якої так вона поспішала, й спровокувала Ганночку зробити необережно широкий крок і ... Бідолашна Ганнуся, розкинувши пакети на обидва боки, намагалася втриматися ... аж ні! – щосили гепнулась на дорогу. А тут ще з неподалік розташованого кафе-бару полинула пісня:
Как на тоненький ледок
Выпал беленький снежок...
Від болю у коліні й розпачу жіночка розплакалася, мов мале дівча. Підвестися сама не могла. До одного з пакетів підбіг безпритульний собака, почувши запах котлет-напівфабрикатів, схопив його за ручки і потягнув у сторону сквера, що був за автостанцією. Та крикнути на собаку у потерпілої вже не було сил. Раптом над її головою пролунало:
- Пані, дайте руку, я Вам допоможу.
Ганночка подивилася на чоловіка, що так несподівано з’явився тут. Із-під ондатрової шапки смішно стирчали у нього червоні від холоду вуха. Він простягнув до неї ліву руку. Її очі зупинилися на татуюванні: пінгвін у безкозирці. Таке було у Сашка-моряка, у хлопчика, який мріяв про море і поступив у мореходку Одеси. А вона поступила у педвуз. А потім він написав їй, що служитиме у Мурманську. І все.
- Світ таки тісний, - сказала Ганночка. - Сашо, чи ти впізнаєш мене?
Вона забула про біль у коліні, сиділа на льоду і дивилась у сині очі вже посивілого Сашка.
- По-перше, Вам треба піднятися, - і мужчина, взявши Ганночку під пахви, підняв її.
- По-друге, чи можете Ви стояти на ногах без допомоги?
Забите коліно цього жінці не дозволило.
- По-третє, - вів далі командним голосом чоловік, - дозвольте я Вас донесу до медпункту.
Розгублена Ганночка не встигла нічого відповісти, як він підхопив її на руки і поніс. Вже доходячи до медпункту, Сашко поцілував її у щоку: «Ганнусю, пам’ятаєш, як тебе ледь хвиля не унесла в море, а я тебе вихопив і виніс на берег?» А вона, сховавши носика у штучний комір його куртки, заплакала від переповнених її душу почуттів.
Собака, уздрівши, що другий пакет залишився, схопив його і поніс у сквер. Спокійно так поніс, впевнений, що наздоганяти його ніхто не буде.
Л.Лещенко, с.Курінь
Детальніше...