Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Фіолетовий пофігізм?

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
(Відгук на статтю “Ми підлітки XXI століття. Жорстко? Хочете про це поговорити?” Дар`ї Теплової)

Сплило вже багато часу з цієї публікації, але й досі тема зачіпає небайдужі уми. Приєднуйтесь, діліться своїм, „Порадник” завжди радий свіжим думкам.

Бахмач... В руїнах, смітті, п’яних гопниках та у барах-забігайлівках. Отаке враження про це місто у мене було половину свідомого життя. Попри все я його люблю, навіть попри всі негаразди, які на жаль, оточують його.

Вимушений констатувати, що це в нас ментальність така (думаю, не помилюсь, якщо скажу, як і в багатьох маленьких містах України на кшталт Бахмача) – “побухати”, “розслабитись”, а потім в такому стані зловити якогось “пацанчіка”, так би мовити “козла відбувайла” і чимдуж відґамселити його – це в ліпшому випадку, трапляється й навпаки, що й «пацанчік» не в тім’я битий.

Хочу сказати, що в алкоголізмі і, як можливий наслідок, агресивності молоді винні всі – і влада, з її небажанням звертати увагу на нас, молодь, і наша ментальність, через яку й виростає критиковане нами “загублене покоління”. Тобто, самі вирощуємо – самі й критикуємо, отака ось абсурдна ситуація. Сумно чути (у згаданій статті), що епоха може викинути це поко-ління в урну разом з їхніми ж пляшками. І правильно зробить – адже це покоління не залишило по собі ніяких слідів, окрім хіба що недопалених бичків, гори порожніх пляшок тощо.
 
Ще хочеться додати, що я дещо сумніваюсь, що нинішня молодь здатна щось змінити, ба взагалі прагне до змін. Їй все це “фіолетово”. Молоді байдужа політика, навколишнє середовище.... Поняття любов також потроху перетворюється на фікцію у наш атомно-де-пресивний вік. Ось вона, одна з найстрашніших “хвороб ХХІ століття” – пофігізм. Ця хвороба роз’їдає душу сучасної молоді (та й взагалі багатьох людей), людині спочатку байдуже, що робиться в місті, країні, а згодом їй “до лампочки” і власне життя. Тому й з’являються різноманітні „молодіжні субкультури” на кшталт “емо”. Вони, бачте, тільки те й роблять, що скиглять, плачуть та хочуть померти. Та невже можна отак пос-тійно депресувати, скиглити?... Невже не можна просто встати та різко покінчити з цим станом, зробити крок уперед, щось змінити?

У Стародавньому Китаї найвищою мірою покарання вважалося позбавити людину вільного пересування, будь-яких фізичних дій і спілкування. Покараний мав просто лежати. У такому стані через деякий час людина божеволіла і невдовзі помирала. Ця ситуація мені деколи нагадує поведінку молоді. Вона погоджується з тим станом справ, цінностями, яке пропагує суспільство, звикає і “помирає” духовно. То що, далі будемо лежати і спокійно спостерігати за глупством, посіяним нашими і владними зусиллями? Побільше горілки, пива і якнайскоріше втекти від проблем? Але проблема не вирішилась сама собою. Ілюзія залишається ілюзією, хоч ти тверезий, хоч ти п‘яний. День  у день ти намагаєшся переконати, що будеш змінюватися повільно, але повільних змін не буває! Або зміни, або нічого – іншого не дано.

Однак, насправді не все так погано, як здається.  Радує те, що багато молодих людей професійно займаються спортом (варто згадати футбол та BMX – субкультуру катання на спеціальних велосипедах, поширення якої потроху набирає обертів у нашому місті) та взагалі займаються будь-чим корисним для себе, тим, що не вбиває їх, а робить сильнішими.

Отже, те, що треба побороти в першу чергу – пофігізм. Не треба сидіти склавши руки і чекати “кращого майбутнього”, яке “настане вже сьогодні”, можливо й завтра, післязавтра, а може й взагалі не настати... 

Не думаю, що своїми думками зможу достукатись до ваших душ, але якщо хоч одна людина, прочитавши це, задумається – моя праця була не марна.

В. Самойлов, студент 3 курсу факультету
журналістики Сумського державного університету

Коментарі   

0 #1 Владимир 27.11.2011, 17:46
В истории города Бахмач происходли события отражающие состояние , устройство и условия всего государства. Люди в нашей месности очень хорошие , не надо осуждать -надо верить, что наступят и другие, новые времена.

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове