Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Про музику і сьогодення

Рейтинг користувача:  / 1
ГіршийКращий 
Однією з найяскравіших граней людського життя, безперечно, є музика, адже саме вона здатна проникнути у найпотаємніші куточки душі і творити там справжні дива. Так в чому ж магічна сила цього виду мистецтва?

Світ музики дуже важко роз’яснити словами. ЇЇ треба слухати й відчувати. Це дуже тонкий інструмент духовної досконалості людини, здатний привнести в життя те особливе емоційне забарвлення, без якого воно було  б сірим, буденним і невиразним.

Мені можуть заперечити, що, мовляв, є немало людей, чия душа глуха до музики. І живуть вони повноцінним життям, працюють на виробництві, грають в шахи, будують дома, виховують дітей… І все-таки є один нюанс. Знання, не зігріті серцем, сильним душевним переживанням, у чомусь неповні. Я переконаний: людина, яка розуміє музику, скоріше зверне свої знання на користь людям, зробить більше добра. Ось чому вважаю, що людина повинна бути вихована літерою, цифрою і обов’язково нотою, звуком, інакше буде втрачене найголовніше в ній – моральна основа, а в житті її буде не вистачати краси і гармонії.
 
Музика розвиває творчі можливості людини. Якщо дитина змалку чує пісню (можу сказати ствердно!), вона здібна тонше відчувати, швидше реагувати, легше розуміти інших людей. Тому музичне виховання необхідно починати з раннього дитинства. Іще одна проста істина: щоб полюбити музику, треба її знати і розуміти. Ключ до розуміння музичної класики – це народна пісня. Про це багато писали і говорили, але оскільки я віддав музичному вихованню кращі роки свого життя, вважаю вправі сказати: для сприйняття народної музики не потрібно ніякої музичної підготовки. Вона потребує тільки співчуття, відкритості душі. Але з цього все і починається: оскільки  є потяг душі, коли в ній відбувається творча робота, людина становиться кращою, чистішою.

Повчимося в японців: з дитячого садка вони прищеплюють  свій національний фольклор. Випускник їхньої школи має знати не менше ста народних пісень, а випускник вузу – 600.  У загальноосвітніх школах навчаються також грі на національних музичних інструментах.

А чим займаються діти в наших школах? Статус учителя  музики  знаходиться поза критичною межею. І позитивних змін  у майбутньому не планується. Щоб не бути голослівним, наведу ось такий приклад. Депутати від Партії регіонів у Верховній Раді  подали проект закону про 50-відсоткове квотування української музики в національному ефірі. Вони звинуватили своїх опонентів в «українському націоналізмі» з відчутно негативним значенням цього поняття. На їх погляд, ефір на 100% заполонила українська музика. А депутат цієї партії Олена Бондаренко в своєму виступі по телебаченню сказала, що якісної української музики в ефірі взагалі не існує. Складається таке враження , що вони не дивляться телевізор і не слухають радіо. Адже там домінує низькопробна попса!

І не дивлячись на це, Верховна Рада прийняла драконівський закон про обмежене транслювання у мережевий простір української музики. Як бачимо,  йде провладний наступ не тільки на українську мову, але й на українську музику. А те, що твориться в Одесі, є результатом правління всіх попередніх місцевих керівників, які були і є не українськими. Неодноразово  центральні  канали телебачення показували виступ дитячого хору з Одеси, який виконував «Мурку». Дитячий хор!!!

Дуже схоже, що антиукраїнська політика проводиться з одного центра, добре спланована і чітко координується. Центральна лінія цієї політики – денаціоналізація України. Головне – витруїти з нашого серця національний дух, мову, культуру, викорчувати із суспільної свідомості історичні корені, зробити нас байдужими, безпам’ятними манкуртами.

А як на це реагує українська інтелігенція, політична еліта? Що зробили вони за роки незалежності для морального оздоровлення суспільства? По інтелігенції (насамперед творчій) ударили найперше і найдошкульніше. Вона стала безпомічною, безпорадною і практично непотрібною у цій державі. А політична еліта в сучасній Україні – це великою мірою люди вчорашнього дня, виховані за радянськими стандартами. А ті, хто себе називали демократами, – пригодовані та при порт-фелях. Частина з них не здатна мислити на перспективу, частина – мріє про гетьманську булаву і не розуміє, що вони як політики не дотягнуть до нових виборів.

Психологи стверджують, що саме у перехідну добу роль культури стає ефективнішою порівняно з іншими інститутами суспільства. І ті з керівників, які це розуміють і беруть на озброєння, змінюють стратегію життя своїх країн під цим орієнтиром. Так створювались після Другої Світової війни Німеччина, Японія, Ізраїль. Такою стала сучасна Чехія з першим Президентом Вацлавом Гавелом – інтелектуалом, людиною високої культури, драматургом, письменником.

А коли в країні мистецтво розглядають, як розвагу, і звідусіль звучить попса, шансон і просто  тюремна музика, то чекати від такого «мистецтва» позитивних результатів - безнадійна справа. Погана книга, бездарний  фільм і бездуховна  музика діють на людину (особливо молоду) так само, як газова камера. Але недосвідчена людина сприймає це як норму.

Культура, передусім музична і художня – одна з найпотужніших у світовому просторі духовних систем. І я вірю, що наша молодь, яка вільно володіє іноземними мовами, комп’ютером і базовими поняттями загальнолюдської  культури, створить нову якість національної культури та мистецтва, зберігаючи столітні культурні надбання нашого народу.

Закінчуючи свої роздуми, хочу привести слова англійського міністра культури Анрі Мальро, який сказав, що ХХІ століття буде століттям духовності і культури, або його взагалі не буде.

М. Козачок, м.Бахмач

Від редакції. Допис нашого читача виявився дуже співзвучним з моїми нещодавніми думками. Вони „зріли” давно, але останньою краплею, як мовиться, було відкриття нашої ялинки. Як завжди, і прелюдія, і антракти, тобто перерви між виступами, заповнюються музичним фоном. Так от, цього року він був настільки шансонним, що мені якоїсь миті здалося, що я в ресторані, де музику замовляють круті хлопці, ну дуже далекі від мистецтва. Щось це на відповідні паралелі наводить: за попередньої влади до нас приїздила і Національна капела бандуристів, і камерний хор ім.Бортнянського з Чернігова, а тепер, значить... тіпа, „Мурка”, братва?(Н.Теплова)

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове