Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
"Легких шляхів ніколи не шукав"
/ 0
- Деталі
- Категорія: Видатні люди Бахмаччини
- Опубліковано: П'ятниця, 22 серпня 2008, 07:32
Читаючи «Порадник», я дізналася, що у нас на Бахмаччині багато талановитих людей, які живуть не лише для себе, а задля суспільного блага. І я замислилась: а чи є вони і в нашому селі Обмачів? Виявляється, є.
Коли дивишся, як злітає в космос ракета чи корабель, це здається якимось дивом. Для мене люди, що зробили таке диво, завжди були надзвичайними, великими. Та й взагалі: невже це зробили люди? Так, це роблять звичайні люди, які живуть поряд з нами. І один з них, таких людей, родом з нашого Обмачіва. Це Рудько Анатолій Степанович.
Народився він 2 березня 1936 року. У 1959 році закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю інженер-електрик і з 1960–го працює на столичному заводі автоматики ім. Г.Петровського. Почавши трудовий шлях з інженера, стає начальником відділу надійності. За час своєї діяльності займався фактично всією номенклатурою виробів, які випускав завод, починаючи від систем управління міжконтинентальних ракет і закінчуючи виробами останніх років, таких як «Попередження», «Аріадна» та інші. Що ж виробляв завод?
- Прилади для керування мінно-торпедної зброї, з 1934 року до нашого часу;
- командні прибори міжконтинентальних балістичних ракет;
- навігаційні комплекси атомних підводних човнів;
- поплавкові гіроскопи для навігаційних систем суден;
- прилади керування і орієнтації космічних апаратів;
- командні прибори для крилатих ракет морського будування і багато товарів побутового користування.
До всього цього і причетний наш земляк, висококваліфікований спеціаліст у галузі розрахунків, оцінки й аналізу надійності створюваних спецвиробів. І не просто причетний. Анатолій Степанович багато працював для того, щоб і зброя у нас була надійна, і підводні човни не губилися в океанських просторах, і кораблі ходили по морях, не збиваючись з курсу, і щоб космічними кораблями було легко керувати. Можна бути впевненим, що все, до чого приклав руки наш земляк, було і буде надійно працювати. Відчуваєш радість і переконання, що багата земля наша на обдарованих людей.
За свою працю Анатолій Степанович нагороджений ювілейною медаллю «В ознаменование 1500-летия Києва» і медаллю «Ветеран праці».
Мабуть, так в житті є, що дійсно справжня людина завжди скромна, чесна, невибаглива. Анатолій Іванович – всебічно обдарована людина. Добре володіє німецькою мовою, англійську вивчив, як мовиться, з нуля. І сьогодні працює з перекладами. Знається на світовій літературі, любить і цінує по-справжньому Т.Шевченка, Л.Українку. Добре знаючи історію, особливо цікавиться історією України, походженням рідної землі, вболіває душею за її майбутнє.
І от знов - про «фізиків і ліриків». Коли я вперше прочитала вірші земляка, до глибини душі була схвильована поетичними рядками людини далеко не ліричної професії:
Я повернувсь до рідного села,
До тих доріг, з яких бере початок
Моє життя, і де в мене була,
В саду зеленім, невеличка хата,
Що омивалась садом запашним,
Купалась в пелюстках, немов у морі,
Колись так легко я розстався з тим,
Що не щезає у людини в щасті й горі.
Тепер немає тої хати, й тінь
З дерев не покриває те подвір’я,
І тільки просторова неба синь,
Здається, не лишила нас довір’я,
Та Сейм іще несе зелені води,
Несе на Захід звідкілясь зі Сходу.
А насамкінець нашого знайомства всім читачам – ще й келих запашного виноградного вина. Його також виробляє сам Анатолій Степанович з винограду, що вирощує на власній дачі. Бездоганний смак вина підтвердять його однокласники з Батурина та Обмачіва, котрих він теж пригощав.
І хай сьогодні ця людина й живе у Києві, але ж коріння його – обмачівське. Такий у нього і літературний псевдонім – Анатолій Обмачівський.
Легких шляхів ніколи не шукав,
В своїм житті ішов до тої миті.
Коли ставало серце мов побите,
Тоді лише, подумавши, ставав.
І думав: що ж іще мені робити.
Щоб досягти мрійливої мети,
Що десь далеко? Й як до неї йти?
Як далі в труднощах і дискомфорті жити?
Але мабуть, усе те помилкове,
Бо треба жити легко, сміючись,
А труднощі долати стоячи,
І всім казати тільки добре слово.
Тоді й шляхи покажуться легкими,
Тоді ти з радістю в майбутнє з ними йтимеш.
Радісно на душі, що в нас теж є люди, якими ми, обмачівці, можемо пишатися. Хочу, щоб і ви пораділи, адже такі люди – наше спільне багатство.
Мусієнко Наталія Іванівна,
с.Обмачів.
с.Обмачів.
Детальніше...