Батько українського театру - Марко Кропивницький

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Великі українці

Опубліковано: П'ятниця, 11 березня 2011, 11:44

Просвітительська діяльність М.Кропивницького в Галичині мала надзвичайно велике значення для об’єднання двох роз-ділених між двома імперіями частин одного народу.  У місцевій пресі з’явилася стаття „В єднанні з народом Наддніпрянщини”, а, говорячи про широку просвітительську діяльність Марка Лукича, Є. Олесницький писав: „Це стояв перед нами оригінальний українець, перший, якого ми бачили, втілення української літератури й мистецтва в одній особі. Ми слухали його з запертим віддихом і старалися не поминути й одного його слова, одного звука, а вже найбільшим щастям для нас було, як кілька з нас мали нагоду познайомитися особисто з батьком українського театру.” Марко Лукич домагався збагачення репертуару галицького театру, піднесення мовної і сценічної культури артистів. На запитання артиста Наторського, якою мовою він говорить, сміливо відповів: „Мовою Шевченка”.

Згодом в автобіографічному нарисі „За тридцять п’ять літ” він розповість про перебування в багатьох містах Галичини і Буковини – Тернополі, Львові, Чернівцях, Снятині  та ін., про боротьбу із засиллям у галицькому театрі консервативних елементів, вживанням покаліченої мови, спотворенням драматичних творів. Так, згаданий Наторський, граючи роль виборного, „наліпив носа, завбільшки з кулак”, і Марко Лукич запротестував проти цього, відмовляючись виступати разом з ним на сцені. Були й інші подібні випадки.

Це були роки дії Емського указу 1876 р., який забороняв українську мову в усіх її проявах, у тому числі й ,,різні сценічні вистави і читання малоросійською мовою”.  Репресії поширились і на театральних діячів. Деякі з них емігрували. Марко Кропивницький у ці роки працює в російських трупах Сімферополя, Катеринослава, Єлисаветграда, продовжує писати драматичні та музичні твори.

На початку 80-х рр. сталося деяке послаблення драконівського Емського указу і  М.Кропивницький, за підтримки давніх друзів і ентузіастів-театралів, створює велику трупу на чолі з М.Старицьким, яка стала основою першого українського професійного театру. Це театр корифеїв, до нього входять І.Карпенко-Карий, М.Садовський, П.Саксаганський, М.Заньковецька та інші. З 1885 року трупу очолює М.Кропивницький. У 1897-1901 рр. у трупі грає Микола Кіндратович Вороний, письменник, критик, перекладач, людина складної, трагічної долі. Активний діяч „Братства Тарасівців”, орга-нізатор „Української громади” в Ростові-на-Дону, відомий і як автор перекладу українською мовою офіційного тексту„Інтернаціоналу”, що був до 1944 року державним гімном СРСР.

Новий період діяльності зустрів М.Кропивницького в 1881 році в Кременчуці, у трупі Ашкаренка. Згадуючи ті дні, він писав: „Ми почали нову еру п`єсою „Наталка Полтавка”. Столітня бабуся „Наталка” в будень зібрала людей повний театр”.

Від самого початку трупа стає надзвичайно популярною як завдяки талановитій грі акторів, так і репертуару, який складався з оригінальних творів та численних інсценізацій Марка Лукича за творами М.Гоголя, Т.Шевченка, О.Стороженка, І.Котляревського, Є.Гребінки.  І сьогодні „Енеїда”, „Вій”,  „Титарівна”, „Невольник” мають завжди величезний успіх. Трупа українського театру з успіхом виступає на сценах столичних театрів та багатьох міст України, Росії і Білорусі. Виступала вона і в нашому славному Чернігові, Бахмачі, Ніжині та інших містах Сіверщини. Сила театру М.Кропивницького полягала в його реалізмі, на його вистави ходили такі видатні особистості, як П.Чайковський, А.Чехов, І.Рєпін. В.Стасов, Л.Толстой, навіть члени імператорської родини. Російський драматург О.Островський говорив з цього приводу, що петербурзький глядач „лавиною сунув в український театр, де показувалося мужицьке життя”.
Багатогранний талант М.Кропивницького дозволяв йому виконувати ролі і драматичного, і комедійного жанру. Особливо популярним був він в останньому. Талановитий актор створив незабутні образи Стецька („Сватання на Гончарівці”), Виборного („Наталка  Полтавка”), Карася  („Запорожець за Дунаєм”). Неповторними були образи Бичка („Глитай, або ж павук”), Тараса („Тарас Бульба”) та інші.

А хто не знає і не захоплюється романсами та піснями „Соловейко”, „Де ти бродиш, моя доле”, „Ревуть,  стогнуть гори-хвилі” та іншими майстерними музичними обробками спектаклів, віршами, нарисами і куплетами драматурга , поета, актора і режисера?

М.Кропивницький постійно спілкувався з артистами, письменниками, художниками, композиторами, підтримував особисті дружні стосунки з М.Аркасом, М.Лисенком, П.Ніщинським, І.Рєпіним, Панасом Мирним, А.Тесленком, К.Станіславським, М.Савіною та багатьма іншими діячами української і російської культури.

Поряд з тяжкими побутовими умовами, поліційним переслідуванням та іншими негараздами митця спіткала ще одна біда – поступова втрата, у розквіті творчих сил, слуху. Працювати стало важко, просто неможливо, бо потрапляв інколи в смішні ситуації. Змушений був залишити в 1890 році театр. Поселяється на хуторі Затишок  недалеко від Харкова. Як і в усьому, ґрунтовно займається і господарством, особливо садівництвом. За господарські успіхи був навіть нагороджений медаллю. Та театральна стихія не відпускає, і Марко Лукич організовує вистави для дітей, проводить просвітницьку роботи серед селян, пише нові драматичні твори. Час від часу виїжджає на гастролі до Харкова, Єлисаветграда, Одеси, Курська ,Петербурга, Ростова-на-Дону, інших міст імперії. У ці роки з’являються нові п’єси: „Конон Блискавиченко”, „Розгардіяш”, „Страчена сила”, „Скрутна доба” та інші. За публікацію останньої проти М.Кропивницького була порушена кримінальна справа. Дивуватись нічого, розпочалася перша російська революція. Усього ж талановитий драматург за своє життя написав понад 40 драматичних творів.
 

(ДАЛІ БУДЕ)

• < Попередня
• Наступна >