В історії людства стали вже звичними випадки, коли різні люди, навіть не підозрюючи про існування один одного і незалежно один від одного, роблять одночасно однакові відкриття чи винаходи в якійсь галузі науки або техніки. Буває й так, що якесь відкриття чи винахід сучасники так добре забувають, що коли хтось в наступних поколіннях знаходить по-дібне рішення, то тільки історики науки можуть довести , що воно далеко вже не нове. Звідси і з’явилась відома сентенція, що нове – то добре забуте старе. Як наприклад, посилаються на відкриття і винаходи, інколи досить добре зашифровані, геніального вченого, винахідника і художника епохи Відродження Леонардо да Вінчі, інших видатних особистостей, що випередили свій час.

З часом, коли питання пріоритету набуло великого не тільки морального, а і матеріального значення, виникли ситуації, коли винагороду отримував тільки той, хто першим запатентував, тобто зареєстрував у встановленому законом порядку своє дітище. Так було при встановленні пріоритету на винахід телефону (А. Белл) чи радіо (Д. Марконі, О. Попов). Були, і це теж не дивно, і випадки прямого плагіату, привласнення в той чи інший спосіб чужого інтелектуального продукту. В нашій недавній історії печальну славу здобув інженер Костіков, який настрочив підлий донос на своїх безпосередніх керівників, внаслідок чого директора Ракетного інституту і ще декого з його керівництва розстріляли як ворогів народу, а ведучого конструктора С.Корольова відправили загоряти під колимське сонце, де він вижив тільки чудом. Сам же Костіков став директором того інституту, “конструктором” знаменитих “Катюш”, лауреатом багатьох престижних премій. Та правда, як те шило з мішка, врешті решт випливла на поверхню...

 

З наведеного прикладу видно, що такі спритники збирають урожай, коли в суспільстві створюється сприятливий для них грунт. Не випадково, коли в післявоєнні роки почалася надумана боротьба з космополітизмом, то майже всі великі винаходи і відкриття приписувались виключно російській і радянській науці і техніці.  Так, раптом з’ясувалось, що перший літак збудували не американці-брати Райт, а наш Можайський, першу повітряну кулю підняли в  повітря не брати Монгольф’є, а якийсь дячок Крякутний і т.п. З’явився анекдот, що і рентген – російський винахід, бо, мов, в якомусь новгородському документі знайдено запис, що місцевий гость (купець) сказав своїй дружині: “Я тебе, стерво, наскрізь бачу”. І тут же висновок: рентген - російське відкриття, бо як інакше той купець міг бачити свою дружину наскрізь?

Але від констатації подібних курйозних фактів і гумору перейдемо до життя і діяльності всесвітньо відомого вченого, про існування якого ми, аж до розпаду Союзу РСР, навіть і не підозрювали.

Цей  учений – Іван Пулюй.

А був він не тільки видатним фізиком, а й математиком, філологом, астрономом, теологом, борцем за свободу свого народу. Він відкрив невідомі катодні промені раніше від Вільгельма Рентгена (1845-1923), та от біда: поклавшись на елементарну людську порядність, не поспішав запатентувати це відкриття. Але про це трохи згодом.

Народився І.Пулюй 2 лютого 1845 року в селі Гримайлів (тепер селище міського типу) Гусятинського району нинішньої Тернопільської області, тобто в тій частині України, що входила тоді до складу Австро-Угорської імперії, становище національних меншин в якій було набагато сприятливішим для їх культурного розвитку, ніж в Російській імперії.

Після початкової школи в рідному селі навчався в Тернопільській класичній гімназії, яку закінчив з відзнакою. Мав чудові здібності і легко освоював таємниці фізики і математики, мав нахил до мов. В 1869 році вступає на фізико-математичний факультет Віденського університету. Ще там, будучи студентом, пише українською мовою підручник з геометрії, публікує статті на захист рідної мови, забороненої в Росії сумно відомим Емським указом Олександра ІІ. В 1867 році в тому ж Відні створює культурно-пропагандистське товариство “Січ”, протягом всього свого життя відстоює культурні і політичні права рідного народу.

Після закінчення Віденського університету мав намір працювати викладачем у Львові або Києві. Не судилось. Як неблагонадійного послали в глибинку, до Хорватії, де працював асистентом викладача фізики, математики і механіки у Військово-Морській академії. В 1875 році вступає на філософський факультет Страсбурзького університету і через три роки одержує в ньому учений ступінь доктора філософії. Повертається до Відня, працює приват-доцентом фізико-математичної кафедри в університеті, директором фабрики електричних ламп власної конструкції.

З 1864 року працює професором, а пізніше директором Німецької вищої школи в Празі. Саме тут він організовує перший в Європі електротехнічний факультет, проводить експерименти, що привели його до відкриття катодних променів, названих ним Ікс-промені. Свої спостереження над ними, роздуми про характер невидимих променів оприлюднює в статті “Сяюча електронна матерія і четвертий стан речовини”, а потім ділиться ними з професором Страсбурзького університету В.К.Рентгеном, який тоді безапеляційно заявив, що цього не може бути. Не переконав навіть вдалий експеримент з відбитком кисті руки, коли він затулив нею катодну трубку.

На жаль, І.Пулюй чи то недооцінив своє відкриття, чи то етична порядність не дозволила йому це зробити, але воно не було опубліковане в науковій пресі і запатентоване. Цим і скористався В.Рентген, прочитавши в м. Вюрцбург на засіданні фізико-математичного товариства в 1896 році лекцію “Про невидимі промені”, добре знаючи, що І.Пулюй ще у 1894 році відкрив ці промені.

І хоча ще раніше за свій винахід - трубку, що випромінювала Х-промені, прообраз сучасних рентгенівських апаратів, наш співвітчизник був удостоєний Срібної медалі на Міжнародній електротехнічній виставці в Парижі 1881 року, хоча преса в ті часи багато писала про відкриття українського вченого, однак Нобелівську премію за це відкриття присудили в 1901 саме В.Рентгену, а самі промені його земляки догідливо назвали рентгенівськими...

Ось так сталося і цього разу в науці – зробив відкриття один, а слава досталася іншому.

Ще один подвиг в науці, на цей раз в філології і теології, здійснив Іван Пулюй разом зі своїми вірними друзями і соратниками І.Нечуй-Левицьким і Пантелеймоном Кулішем, першими переклавши на сучасну українську мову Святе письмо. Цей науковий подвиг вони здійснили ще на початку 70-х років ХІХ століття.

Неодноразово бував у нас на Чернігівщині, гостюючи на хуторі Мотронівка під Борзною у свого побратима П.Куліша і його дружини Ганни Барвінок. В знак своєї поваги і любові до знаменитого ученого і патріота Панько Куліш в 1890 році пише і присвячує І.Пулюю “Молитву”.

Помер І.Пулюй 31 січня 1918 року у Празі, де і похований, хоча і заповідав поховати його біля могили батька в Гримайлові. У столицях Австрії і Чехії, Відні і Празі, на будинках, де він проживав, встановлено меморіальні дошки.

В 1995 році на його батьківщині, в Гримайлові встановлено скульптурний потрет. Укрпошта на його честь випустила в 1995 році пам’ятну поштову марку, видала два художніх маркованих конверти. Подібним же чином вшанувала вона і його побратима Пантелеймона Куліша.