1 квітня поточного року минуло 200 років від дня народження великого сина України, класика російської літератури Миколи Васильовича Гоголя  (1809 – 1852), чиє життя найтісніше пов`язане з нашою славною Чернігівщиною.

Пам`ятається, в 1944 році, коли Червона Армія гнала з нашої землі німецько-фашистських загарбників, а з Москви надходили повідомлення про заснування все нових і нових військових відзнак, медалей і орденів (ордени Суворова, Кутузова, Богдана Хмельницького, Нахімова і т.п.), у фронтовій пресі появився нарис про якогось командира батальйону, що відзначився при звільненні Севастополя і був представлений до нагородження  одним з названих орденів. Офіцер, українець за походженням, попросив не  нагороджувати його до тих пір, поки не заснують орден Тараса Бульби. То ж командуванню довелось докласти немало зусиль, щоб переконати його в тому, що Тарас Бульба є літературним героєм з одноіменної повісті М.В.Гоголя і такого ордена ніхто засновувати не буде. До цього можна тільки добавити, що освітній рівень багатьох командирів був в ті часи далеким від бажаного, навіть знаменитий маршал Г.К.Жуков мав тільки початкову освіту. Ось яку силу і авторитет мало слово М.В.Гоголя!

 

Народився Микола Васильович 20 березня 1809 року (за старим стилем, або 1 квітня за новим) в селі Великі Сорочинці на Полтавщині. Його батьками були  дрібнопомісні поміщики Полтавської губернії, споріднені з родами таких видатних гетьманів України як Петро Дорошенко і Іван Скоропадський. Засновник роду Остап Гоголь був полковником козацького війська ще в часи Богдана Хмельницького, а згодом, після полюбовного поділу України між Річчю Посполитою і Москвою,  деякий час був і гетьманом Правобережної України. Саме він і став прообразом  Тараса Бульби, а ім`я Остап отримав старший син Тараса.

Василь Пилипович Гоголь-Яновський володів селом Василівка, був українським письменником. Одружився досить пізно, уже у віці 32 роки, на 14-літній дівчині, і перші двоє їх дітей померли одразу ж після народження. Стурбований батько, коли дружина була при надії в наступний раз, відвіз її під нагляд досвідченого лікаря на три місяці в Великі Сорочинці, де і побачив світ майбутній письменник. Ще місяць залишалися молода мама і її син в Великих Сорочинцях, де охрестили його в місцевій церкві, побудованій ще гетьманом Д.Апостолом, в якій і в наші дні покоїться його прах.

Після Миколи в сім`ї народився ще брат Іван, що помер дев`яти років, та п`ятеро сестер.   

Молода мама з сином повернулась у рідну Василівку, де й минуло дитинство Гоголя під пильним і люблячим доглядом батьків, які забезпечили йому тут початкову освіту. У 1818-1819 роках бачимо малого Миколу учнем Полтавського повітового училища, а в 1821 році він уже в одному з найпрестижніших навчальних закладів Лівобережної України – Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька. Тут він навчається до 1828 року, закінчуючи гімназію з найвищими оцінками. Коло інтересів гімназиста  надзвичайно широке – театр, література, видання рукописних журналів, завідування гімназійною бібліотекою. Юнак усвідомлює своє літературне обдарування і готується до майбутньої літературної діяльності, збираючи пісні, думи, прислів`я, приказки та інші етнографічні матеріали та заносячи їх до особливого записника „Книги всякої всячини, або підручної енциклопедії”.

У кінці 1828 року М.В.Гоголь їде в Санкт-Петербург з наміром влаштуватися на роботу. Тільки в листопаді 1829 року він стає рядовим чиновником в департаменті державного господарства, а згодом писарем  департаменту уділів. У вільний час відвідує академію мистецтв, знайомиться з О.Пушкіним, В.Жуковським, М.Щепкіним, М.Максимовичем, розпочинає літературну діяльність. З цієї нагоди він повідомляє любій матусі: ”Маменька, буду писать на иностранном языке”. Одна за одною виходять збірки і повісті: „Вечори на хуторі біля Диканьки”, „Арабески”, „Миргород”, „Тарас Бульба” та інші. Молодий автор стає знаменитим і авторитетним письменником. Одночасно він готується до написання історії України, мріючи працювати на кафедрі загальної історії Київського університету, майбутнє відкриття якого саме широко обговорювалось в громадських колах. В листі до М.Максимовича (майбутнього першого його ректора) , що в той час працював в Москві, Гоголь пише: ”Киньте справді кацапію та їдьте в Гетьманщину. Я сам думав те ж саме зробити й наступного року махнути звідси. Дурні ми, далебі, як розсудити гарненько! Для чого й кому ми жертвуємо усім? Їдьмо!”

Однак до Києва письменник не потрапив. Тільки в 1834 році, з допомогою друзів, він влаштовується до столичного університету, читаючи там лекції з загальної  історії. Однак великих успіхів  на педагогічній ниві не досяг і 1835 року він полишає університет. Тим часом в кінці 1836 року відбуваються прем`єра „Ревізора” та перша  публікація цієї п`єси. Реакція публіки була неоднозначною. Критика була обурена, називаючи  п`єсу „грубим фарсом”, „неблагопристойною”. Вражений і обурений несправедливістю, письменник залишає Росію і їде за кордон. Там він провів, з невеликими перервами, 12 років.

У 1835 році Микола Васильович  відвідує Качанівку і вперше читає тут, в колі друзів і щирих шанувальників, свою комедію „Одруження”. Приїздить він сюди, в  славнозвісний осередок культури, і в 1837, 1848 та 1850 роках. Від тих відвідин до наших днів збереглися Дуб Гоголя на просторій галявині в знаменитому парку та автографи письменника в Качанівському альбомі поряд з автографами М.Костомарова, П.Куліша, М.Максимовича, Г.Барвінок, М.Врубеля та багатьох інших діячів культури XIX століття. Цей альбом, на щастя, пережив війни і революції і зберігається нині в Чернігівському історичному музеї. 

1842 року виходить друком перша частина поеми-роману „Мертві душі”, що буквально розворушила країну - книгу обговорюють в різних суспільних колах, О.Герцен з Лондона  пише, що вона „потрясла Росію” . Пише своє віршоване послання „Гоголю” і Т.Г.Шевченко: „Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже...”

В останні роки життя письменник переживав глибоку духовну кризу і за 10 днів до смерті спалює другий том „Мертвих душ”. Помер він 4 березня 1852 року і був похований в Москві в Даниловому монастирі. У 1931 році прах великого сина України було перенесено на Новодівичий  цвинтар, де він спочиває і нині.

Перший в Російській імперії пам`ятник письменнику був споруджений в  Ніжині у 1881 році, автор - архітектор П.Забіла. Споруджений до того ж  на громадські кошти, що були зібрані спеціальним комітетом, до якого ввійшли місцеві діячі, а також М.І.Костомаров, Л.І.Глібов, М.В.Гербель, Д.В.Григорович, О.М.Островський, І.С.Тургенєв. Пізніше пам`ятники з`явились у Полтаві, Москві, Великих Сорочинцях, ще два - в тому ж таки Ніжині, що стоять і нині біля будинку колишньої гімназії вищих наук та нового приміщення педагогічного університету (відкриті в 1945 та 1975 роках).

Його ім`я носять театри, вулиці, села, навчальні заклади, встановлені пам`ятні дошки на приміщеннях, пов`язаних з  перебуванням письменника в них.

Поштові відомства ряду країн в різні часи вшанували і вшановують   великого українця випуском пам`ятних поштових марок і блоків, маркованих художніх конвертів, штемпелів спецпогашення. Характерно, що для сюжетів цих художніх мініатюр вони брали сцени з ілюстрацій до повісті ”Тарас Бульба” (Румунія, СРСР,Україна), „Ревізора” (СРСР), а також його портрети (НДР, Польща, Росія) тощо.