Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Головна
Розповім про сусідку
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 29 листопада 2013, 10:05
Котрийсь живе у достатку, усе в нього є: і одяг, і взуття, і їжі на столі вистачає. Такому навіть позаздрять. У іншого - і обійстя скромніше, і в житті не розкошує. Видно, що людині не просто у сьогоденні, такому хочеться поспівчувати. Тільки дивна річ - той заможний нерідко чимось невдоволений, на обличчі клопіт, усе кудись поспішає, усе йому ніколи. А бідніший навпаки, радо привітає, словом приємним перекинеться, після зустрічі з такою людиною і настрій покращиться. І найчастіше саме цей, другий, першим відгукнеться прийти на допомогу, підтримає, розрадить. Саме до таких належить моя сусідка Валентина Іванівна Сердюк. Життя випало їй непросте. Склалося так, що сама ставила на ноги двох дітей. У наш час це нелегка справа, проте не пригадаю, щоб бачив її засмученою, пригніченою. Вона завжди у настрої, відгукнеться на чийсь гумор і здатна пожартувати сама. Ми сусіди, та бачимось не так і часто. Працює дояркою, а у майстрів доїння робочий день починається вдосвіта, а потім вечірнє доїння –порається біля своїх корів допізна.
Та саме її запрошую на посадку лісу однією з перших. Не тому, що до сусідки дорога найкоротша. Не пригадаю, щоб відмовилася, посилаючись на домашні клопоти, невідкладні справи. Причин може бути безліч, але сусідка відкладе все, але до лісу відправиться.
Скільки раз виручала не злічу. Якось поцікавився, що її приваблює на посадках лісових плантацій. Запитання застало землячку зненацька.
Побував у Батурині
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 29 листопада 2013, 10:02
Пам’ятаєте, як до нас у місто завітав тодішній Голова Верховної Ради Володимир Литвин? Хтось поцікавився, як гість ставиться до оновленого Батурина, чи як до засобу глибшого пізнання власної історії, чи як до інструменту розбрату між слов’янськими народами. На те непросте запитання пролунала ось ця відповідь: ”Вважаю недоречним руйнувати чи ставити пам’ятники, коли у державі панує безлад...”
Не знаю, скільки мільйонів лягло на відтворення батуринської старовини, та погоджуюсь із думкою багатьох, що користі від цього, як кіт наплакав. Батурин розчарував, не виправдавши надії, які покладалися на реконструйовану гетьманську столицю. Насамперед невдоволені самі батуринці, статус міста не тільки не дав очікуваних привілеїв, а навіть позбавив тих куцих пільг, які мали мешканці селищної громади. Ажіотаж навколо зведених історичних об’єктів давно вщух, тепер замість кількох десятків екскурсійних автобусів з’являються тут лічені одиниці. У дні весіль приїздять пари молодят, щоб сфотографуватися на фоні екзотичних споруд. А решта часу – мертвий сезон.
Усе це згадалося біля пам’ятного хреста жертвам штурму Батурина військами Меншикова. Уява повернула на десять років до того. Тоді ця площа залишалася необлаштованою, лежала в оточенні чагарників, під ногами неприємно прогрузав м’який квітневий грунт. Але, не дивлячись на незручності, зібрався на відкриття Хреста весь Батурин. Тепер біля монументу з півсотні людей, як правило, знайомі обличчя, крім десятків зо два новачків - студентів вишів Ніжина і Чернігова. І ніяк не можу помітити хоча б одного пересічного батуринця.
В свои 60 она ещё моложе
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 29 листопада 2013, 09:48
Через місяць п’ята міська школа святкуватиме 60-річчя свого заснування. З цієї нагоди захотілося зустрітись з першими випускниками тих далеких років. На жаль, представника випуску 1954 року зустріти не вдалось, а от тих, хто залишив стіни Альма-матер у 1955 році, відшукав відразу кількох. Вони ж порадили поспілкуватись з колишнім своїм однокашником Юрієм Михайловичем Рубаном. Вибір саме на нього випав з двох причин. По-перше, Юрій був успішним учнем, перемагав на учнівських математичних олімпіадах, Московський університет ім. Ломоносова навіть пропонував юному Лобачевському продовжити навчання на математичному факультеті.
Другий аргумент зустрітись саме з ним - та обставина, що з кінця 60-х до початку 80-х (півтора десятка літ) Юрій Михайлович і сам викладав у рідній школі.
Отдавая должное нашей Бахмачской железнодорожной русской школе №49, обращаюсь к Юрию Михайловичу языком нашей ученической юности.
- Какими запомнились первые дни учёбы в новой школе? И почему не 1 сентября, а 21 декабря – точка отсчёта деятельности нашей Альма-матер?
- Не забывайте, не истекло и 10 лет, как закончилась война, ещё многое стояло в руинах, но уже действовало отремонтированное депо, заканчивались строительства железнодорожного вокзала, клуба железнодорожников, подходил черёд завершению отделочных работ в школе.
Школа вчора – держава сьогодні
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 29 листопада 2013, 09:30
Газета завершила публікацію дослідження „Із історії шкіл району”, яке провів і підготував до друку Микола Терех - завідувач відділом „Цитадель „ Національного історико – культурного заповідника ”Гетьманська столиця”. Стаття викликала інтерес у багатьох читачів, свідчення чому – відгуки на неї. Найцікавіші пропонуватимемо на наших шпальтах. Першим на публікацію відреагував наш найдавніший передплатник Іван Степанович Заліський. Живе у Митченках, не один десяток років викладав фізику у Красненській школі. Тепер на заслуженому відпочинку, але шкільні проблеми залишаються ветеранові педагогічної ниви близькими ще й нині.
Познайомився зі школою 1 вересня 1947 року першокласником. У державі - неврожаї, голод, відбудова зруйнованого війною народного господарства. Село стогнало від непосильних податків та нав`язуваних державних позик. У тодішньому Батуринському районі (12 сіл) було три середні школи, у їх числі і Митченська, яка за тогочасними мірками мала досить міцну матеріальну базу. У школі діяла власна бухгалтерія, була вантажна автомашина, найбільше привертав увагу куточок живої природи (кролі, кури, гуси, індики, лисиця, морська свинка). До водокачки тулився округлий ставочок завширшки 5 м і глибиною 1 м із різноманітними мешканцями водоймищ. Щосуботи воду в басейні міняли, це робили старшокласники. Пам’ятаю пасіку на 17 вуликів, теплицю і навчально-дослідні ділянки. Це клапоть землі розміром 120х180 м. По периметру площі – бігова доріжка у формі еліпса. По великій і малій осях еліпса - доріжки шириною 3 м з лавами для відпочинку. Тут же у затінку виноградної лози розташовувалась альтанка. Усередині еліпса – ділянки розміром 4х1,5 м, на яких вирощували сільськогосподарські культури і лікарські рослини, і навіть коноплі, мак, рицину. З наркоманією знайомства тоді не було. Кожну ділянку обслуговували два учні 5-7 класів, за межами еліпса - малинник та квіти.
У селі діяли чотири колгоспи. Щоосені у сільському клубі проводили виставку досягнень сільськогосподарського виробництва. Були на виставці і експонати від школи, урожайність культур пришкільних ділянок у перерахунку на гектари виходила вищою, ніж у колгоспах. Але відмічали лише окремі культури, аби не принижувати колгоспне виробництво.
Пам’ятати повинні
- Деталі
- Категорія: Актуальна тема
- Опубліковано: П'ятниця, 29 листопада 2013, 09:00
Уже вкотре щороку, 23 листопада, ми вшановували пам’ять померлих під час масового, організованого сталінською владою страшного злочину проти власного народу – голодомору. По всій Україні цього дня пройшли поминальні мітинги, усі небайдужі громадяни до роковин тих страшних подій запалили свічки пам’яті.
На сторінках “Порадника” зустрічав уже суперечки щодо цієї “чорної сторінки” нашої історії, зіткнення різнополярних точок зору. Дехто із “сперечальників” навмисно свідомо уникав слова “голодомор” замінюючи його дещо сухим “голодовка”, мотивуючи це тим, що, мовляв, “голод був і на Кубані, і на Поволжі...”, тощо. Але при цьому забуваючи, що то були місця компактного проживання українців. Також рясніють міфічні історії про те, як українці самі ставали “крадіями” та “злочинцями”, які займалися ревізією зерна, харчових продуктів. Можливо, у ті роки, і траплялися подібні випадки, проте, слід зазначити, скоріш за все, то були звичайні зрадники-“поліцаї”, яких всюди по саму зав’язку вистачало.
Сказ - хвороба невиліковна!
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 29 листопада 2013, 08:28
Ми неодноразово звертались зі сторінок преси до мешканців району про особливості захворювання на сказ, але проблема залишається гострою. Цьому сприяє як природно-географічне розташування Бахмацького району, значне поширення основного резервуару збудника – червоної лисиці, так і неусвідомлення власниками домашніх тварин серйозності проблеми. Мають місце відмови від щеплення проти сказу домашніх улюбленців - собак і котів. Навіть найбільш свідома категорія власників собак, мисливці, часто залучають до полювання нещеплених проти сказу тварин. Хочеться наголосити, що всі антирабічні заходи здійснюються безкоштовно.
Що таке сказ і чому до нього потрібно ставитись з обережністю і відповідальністю? Це вірусна хвороба людини і тварин з виразними ознаками ураження центральної нервової системи та майже стовідсотковою смертністю. Зараження відбувається, як правило, через слину хворої на сказ тварини при укусі.
Основні клінічні ознаки - зміна поведінки, насамперед втрата відчуття страху, агресивність. Часто відмічають слинотечу, параліч м’язів глотки, спотворення апетиту (поїдання неїстівних предметів), судороги та відсутність больової чутливості.
Не только о спорте
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 22 листопада 2013, 10:52
Наш земляк, спортсмен-ветеран Борис Валериевич Михайлов, недавно возвратился с очередных соревнований. Теперь мерялся силами на полумарафоне. Как он выразился: «… хотя и остался в группе элиты, выступлением не совсем доволен. В общем зачёте показал 48-й результат, правда, в своей возрастной группе был четвёртым». Следует отметить, что в польском городке Кошане, это Познаньское воеводство, проходил международный легкоатлетический 20-ти километровый забег. Соревновалось более тысячи марафонцев. Были представители не только из ближних стран, среди которых - республики Прибалтики, Украина, Беларусь и Россия. Многие бегуны прибыли из Западной Европы. Среди множества стягов «засветился» даже кенийский флаг. Что значит присутствие на полумарафоне участника из Кении – государства, обладающего самыми успешными легкоатлетами в мире.
Приятно удивляло активное участие представителей местной власти. Присутствовал их поветовый староста (эквивалент нашего главы администрации), кстати, у поляков должность выборная – непременный председатель всех оргкомитетов, а часто и непосредственный участник всех городских турниров: по футболу, волейболу, ручному мячу и той же лёгкой атлетике. Следует отметить, что для поляков предусматривался целый ряд поощрительных премий. Здесь осознали, что здоровый способ жизни – это лучший способ сэкономить деньги нации, не расходуя их на восстановление здоровья, содержание наркологических диспансеров и полиции.
Хліборобському роду нема переводу
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 22 листопада 2013, 10:39
Сьогодні Василь Григорович Ярмоленко з повагою згадує свого першого наставника, нині покійного Миколу Миколайовича Штахуру. Саме з ним ще зовсім молодим почав вирощувати картоплю, яка в ті роки займала багатогектарні площі. Микола Миколайович теж з повагою поставився до молодого механізатора і щедро ділився багатим хліборобським досвідом. Довелося, хоч і недовго, попрацювати молодому плугатареві на тепер уже раритетному тракторі Т-74. І тут поруч знову були справжні спеціалісти, знавці своєї справи: Володимир Миколайович Ткаченко, Микола Миколайович Міщан, на жаль, їх теж уже немає серед нас. З кожним роком Василь Григорович набував усе більшого вміння і ставав справжнім професіоналом хліборобської справи. Жодна з посівних кампаній не відбувалася без його участі. Своїм МТЗ-80 він не лише обробляв землю, а й засівав її і зерновими і технічними культурами. Та чи не з найбільшим задоволенням Василь Григорович вирощував цукрові буряки. І не тому, що колись ця культура була найприбутковішою. Скільки доводилося докласти зусиль, щоб із маленьких зерняток виросли ваговиті корені. Але ж потім, восени, із задоволенням бачив площі з багатоцентнерними врожаями цукристих. То було своєрідним свідченням високої майстерності, набутого досвіду. Все це ставало підтвердженням того, що недаремно старші товариші навчали тонкощам роботи на землі.
- Прикро, що цукрова галузь України занепала. Нині змушені завозити солодкий продукт із інших країн. Удвічі прикріше усвідомлювати те, що ми могли би забезпечити цукром не тільки себе, а й навіть інших, - ділиться Василь Григорович сумними думками.
Не один сезон Ярмоленко пересідав з трактора на зернозбиральний комбайн, а потім знову повертався у кабіну безвідмовного МТЗ. Роботи вистачало на цілий рік, бо коли закінчували поратися у полі, на Василя Григоровича чекала праця на фермі - завозив худобі корми, вивозив гній. Як зауважує Василь Григорович, раніше на фермах буяло життя, приміщення заповнювалися коровами, телятами, свинями, вівцями, а зараз тваринництво чомусь стало збитковим...
Вуличні пограбування: Формули самозбереження
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 22 листопада 2013, 10:36
- Якщо ви відчуваєте, що вас переслідують, різко поверніться. Грабіжник, що збирається вихопити вашу сумку (пакет, шапку), майже завжди розраховує на те, що жертва зможе побачити його тільки зі спини, коли він тікатиме. Якщо ви побачили обличчя, це може істотно послабити агресивні наміри нападника.
- Коли попереду себе ви помітили людей, які викликають побоювання, краще одразу перейдіть на інший бік вулиці або змініть маршрут та знайдіть безпечне людне місце. Якщо ви вирішили бігти, то робіть це якнайшвидше і кличте при цьому на порятунок. Завжди носіть із собою свисток або кишенькову сирену.
- Пізно ввечері жінкам не варто привертати увагу сторонніх осіб до своїх прикрас. Їх краще сховати під одягом або взагалі зняти. Також не рекомендується носити гроші й коштовності в сумочці. Покладіть їх у внутрішню кишеню одягу.
- У разі зняття значної суми грошей з банкомата будьте пильні, звертайте увагу на те, щоб за вами ніхто не спостерігав. Не перераховуйте гроші на вулиці.
Помолюся за них...
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 22 листопада 2013, 10:00
ув час, коли тема голодовки залишалась під табу. Минуло 80 років із тих жахливих подій. Що маємо? Однозначної думки з цього приводу в суспільстві так і не склалося. Одні переконані, що лихо таки косило українців, як найстрашніша епідемія, інші, навпаки, запевняють, що розповіді про Голодомор - страшилки, які придумали вороги тодішньої влади. А голодовка у 1932-1933-му таки була, лютувала вона не лише в Україні. І не потрібно провину за чорне рукотворне лихо перекладати на інших. Переважно його чинили самі ж українці. Голод лютував по всій території тодішнього Союзу.
У моїх руках книжка „Смак трави”, у ній зібрані сотні свідчень про горезвісні події 33-го. Автор отримував листи з усіх усюд колишнього СРСР. Більшість спогадів не можливо читати без здригання. Процитую лише одне з них, що надійшло з Донеччини, з міста Макіївка.
«У моих родителей было шестеро девочек. Все уже были пухлые, животы огромные, синие – все жилы видно!
Как-то на базаре мама купила у торговок несколько стаканов жареных семечек подсолнуха. Спрятала под подушку. Выдавала девочкам по одной столовой ложке. И вот нагрянула комиссия активистов: два парня и две женщины в красных косынках. Одна из них сунула руку под подушку – и реквизировала все наше багатство. Как мы плакали, как просили! „Не розчулили”. Выбрала все в свой карман».
Детальніше...