Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Головна
На Бахмаччині гостювали визволителі
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 13 вересня 2013, 12:29
Наше місто визволяли сотні, якщо не тисячі, бійців. Це були піхотинці і артилеристи, танкісти і льотчики. На просторах колишнього Радянського Союзу може ще знайдуться учасники тих вікопомних подій. До нас же з числа визволителів прибуло на свято лише двоє. Це І.З.Притиченко та М.Т.Черкасов. Хочеться розповісти про них детальніше.
Іван Захарович розпочав війну на Калінінському фронті. Так склалась доля, що не було молодому бійцю і сімнадцяти. Сапер-мінер пам’ятав головну настанову своєї військової професії - його колеги двічі не помилялись. Та не лише смертоносна вибухівка приховувала небезпеку. Саме сапери зводили бліндажі, пункти спостереження, лагодили переправи. Робили це ,як правило, вночі. Ворожа розвідка не дрімала і як виявляла активність наших бійців, в небо злітали освітлювальні ракети, і тут же починали свою чорну справу німецькі снайпери. Під час однієї з таких бойових операцій Притиченка поранили в голову. Молодий організм сержанта переборов тоді смерть, але давня травма дається сьогодні взнаки – погіршився зір, слух зовсім кепський.
– Нагород, як бачите, чимало. Із післявоєнних ціную орден Богдана Хмельницького. Та по-справжньому дорогі мені медалі «За бойові заслуги», «За відвагу». Маю два ордени Великої Вітчизняної війни. Якось онук підмітив: «Коли довго дивлюсь на твої нагороди, то у їх сяйві бачу то палаючий танк, то залп «Катюш», то задимлений Рейхстаг…» Подивував мене тоді підліток. Подумав, що таке можуть віддзеркалити лише нагороди, здобуті у боях…
... і народний депутат
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 13 вересня 2013, 12:29
Привітати бахмачан із 70-літтям визволення міста прибув і народний депутат Олег Ляшко. Промова нардепа – голови Радикальної партії містила не лише привітання. Звернення народного обранця до людей завжди сповнені радикалізму, викриття недоліків у роботі можновладців, переживанням за долю України.
Крім Бахмача відвідав Олег Валерійович ще одне місто у нашому районі - Батурин, де брав участь у відкритті меморіальної дошки колишньому селищному голові О.П.Згурському. Про це більш докладно „Порадник” розповість у наступному випуску.
По дорозі на Присеймів`я була ще одна зупинка - О.В. Ляшко побував біля братської могили загиблим при визволенні села, яких поховано тут близько 250. Це найбільша кількість життів відданих у боях за будь-який населений пункт у районі. Депутат поклав до монументу квіти і вшанував пам’ять полеглих хвилиною мовчання.
Микола Прокопенко, помічник народного депутата
„Гармония”- новые старты
- Деталі
- Категорія: Спортивна сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 13 вересня 2013, 11:25
По случаю празднования 70-летия освобождения нашего города Бахмачский городской совет и ДМК „Гармония” провели традиционный турнир по стритболу. Теперь мерялись своим майстерством команды девушек. К слову, ограничений по возрасту или по уровню подготовки не было – приглашались все! Состоялся турнир в спортивном зале школы №1. Он, как и планировали, оказался межобластным, всего принимали участие 10 команд.
Соревнование оказалось зрелищным. Победила команда из Конотопа, к слову, чемпион Сумской области. На вторую ступеньку пьедестала поднялась баскетбольная дружина ДМК „Гармония”, третьими были спортсменки городской школы №4.
В конкурсах по штрафных и трёхочковых бросках самой меткой оказалась Диана Пилипенко – ученица гимназии, воспитанница ДМК „Гармония”.
Организаторы турнира благодарят за содействие в проведении спортивного праздника народного депутата Олега Ляшко и наших неизменных спонсоров - магазин „Каролина” и предпринимателя Олега Ильченко. Благодаря их помощи, все участники турнира получили памятные сувениры. А победители – ценные подарки, медали и грамоты. Как всегда, было вдоволь чая и печенья.
Борис Михайлов
До 70-річчя визволення Бахмаччини
- Деталі
- Категорія: Лист до редакції
- Опубліковано: П'ятниця, 13 вересня 2013, 09:21
Мою увагу у „Пораднику” привернула серія публікацій «Как это было». Хочу і я розповісти про одну історію, якій 70 років.
У сусідній Шаповалівці ще і сьогодні мешкає Оксеня Григорівна Кайка. Жінці вже за 80, але пам’ять зберігає події 1943-го. Тоді, у вересні, в їх село наскоком примчав верхи на баскому коні молодий лейтенант. Він попросив напитись і запитав шлях до Борзни. Дівчина застерегла, що там багато німців. На те вершник відповів: «Нужно, сетрица, Родину защищать», - і помчав соняшниковим шелестким полем назустріч небезпеці. Гнідий кінь рвав вудила, немов би теж поспішав у бій. А через мить фігура лейтенанта з автоматом за спиною розтанула у далечині. Через трохи стали з того боку долинати постріли, здавалося, бій тривав вічність. Згодом у селі з’явились німці, вони вели двох полонених червоноармійців зі зв’язаними руками. Один з них, упіймавши співчутливі погляди шаповалівців, мовив до натовпу: «Похороните нашего погибшего командира. Найдёте его возле полевой дороги у старых ив…». Всю ніч лив дощ, немовби оплакував полеглого. Вранці Оксеня разом з мамою відправились на місце бою. У вбитому вона впізнала красеня-лейтенанта, хоча тіло лежало долілиць. Тільки був він уже чомусь лише в білизні. Його документи залишились поруч. З них дізналась, що офіцер родом із Орловщини, мав прізвище Кузнєцов. Поховали сміливця неподалік товстелезної верби. І спочивав він під нею, доти у селі не встановлювали меморіал полеглим односельцям і тим, хто визволяв село. Тоді останки героя перенесли до братської могили. А ще раніше, відразу після звільнення, написала Оксеня родичам полеглого листа і розповіла у ньому про обставини загибелі лейтенанта. Відповідь прийшла досить швидко, але що то був за лист. Жінка Кузнєцова гнівно лаяла шаповалівську дівчину, звинувативши її у брехні. На думку вдови, її чоловік перебував у госпіталі і ось-ось чекали на його повернення. Це настільки вразило 16-літню патріотку, що вона розплакалась і день-два не знаходила собі місця, відчуваючи себе і приниженою, і безпорадною , і безпомічною. Вона написала листа ще раз, але тепер звернулася у сільську раду, де правдивість слів наполегливої шаповалівки скріпили печаткою. У конверт вклала і документи. Прийшов той день, коли родичі героя прибули до села, аби вклонитись землі, яку лейтенант захищав і в якій знайшов вічний спокій...
Как это было (Страницы из дневника Толи Листопадова. В сокращении.)
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 13 вересня 2013, 09:19
8 сентября 1943 года. Утром пролетали немецкие самолеты над хутором, но ничего не заметили. Наши хорошо замаскировались. Достали газету и читали ее с увлечением. Часов в десять утра из-за хутора дала три залпа батарея по Бахмачу. Видать, Бахмач-1 наши заняли, потому что немецкие самолеты пикируют там и оттуда слышна стрельба. Из хутора наши бойцы тоже двигаются повзводно. Немцы в Николаевке оставили завод со спиртом. Пошли мы туда с ведрами. Спирту набрали два ведра. Видали там повешенных троих. Один староста и две переводчицы. Они придумывали муки нашим пленным и сами мучили. Наши по требованию жителей их повесили. Назад еле дошел - болит раненая нога. Окруженные немцы в Городище пустились на хитрость. Вызвали свои самолеты, а сами построились и прут колонной. Самолеты пикируют над нашими войсками, но не стреляют. Наши, конечно, попрятались, а когда поднялись, то увидали фрицев около себя. Ну, тут и началось!.. Хорошо, что стояла недалеко наша батарея. Она дала залпа три, они - ходу назад в Городище. Все это мы видели, когда шли назад со спиртом. От нас это происходило километрах в трех.
9 сентября 1943 года. Ура! Сегодня наши заняли город. Два дня не могли прорваться. Сдалось в плен 300 солдат. Офицеров своих они связали, оружие сложили, а сами вышли с белым флагом к проходившему нашему отделению. В эту дыру наши и ворвались в город. Это нам сказал один лейтенант.
Полтора ведра спирта мы променяли у крестьян на продукты. В хутор наезжает много войск. Танки шли почти весь день. Бронемашины, автомобили, мотоциклы прут беспрерывно. Едут в лес и там маскируются. Лес кишит ими. В хуторе много бойцов, и мы у них достаем газеты. В детдом привезли мяса, хлеба и других продуктов. Анна Константиновна приободрилась.
«…іскрилась в очах непрохана солдатська сльоза…»
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 13 вересня 2013, 08:14
«Велика Вітчизняна — це наша історія, наше героїчне минуле. Час і доля по-різному перегортають сторінки історії, та ніколи не зникне пам’ять про людей, які зазнали випробувань найжорстокішою війною, пам’ять про нашу перемогу. Адже доки живе пам’ять — живе людина, продовжується рід людський, міцно стоїть держава. Без визволення України в сорок четвертому, без великої Перемоги в травні сорок п’ятого не постала б держава Україна». – зазначив Володимир Миколайович Хоменко.
Звільнення Бахмацького району та Батурина від німецько-фашистських загарбників 1943 р. було здійснено в ході Чернігово-Прип’ятської операції. За задумом операції війська фронту повинні були завдати головного удару на Новгород-Сіверському напрямку та допоміжний удар — на Конотопському напрямку, розгромити війська ворога і вийти на середню течію Дніпра.
Уранці 26 серпня війська Центрального фронту перейшли в наступ у районі Севська. Особливо успішно розвивали наступ з’єднання 60-ї армії під командуванням молодого, але талановитого генерала І.Д. Черняхівського. 30 серпня силами 70-ї гвардійської стрілецької дивізії було звільнено Глухів, і далі війська почали наближались до Конотопа. На допомогу 60-й армії було кинуто 17-й стрілецький корпус, командуючим якого був А.Л. Бондарев. Для розвитку успіху з правого крила Фронту на допомогу армії І. Д. Черняхівського були перекинуті також 2-а танкова армія С.І. Богданова, 61-а армія генерала П.О. Бєлова та 13-та армія генерал-полковника М.П. Пухова.
У потрібному місці, у потрібний час
- Деталі
- Категорія: Цікаві люди - цікаві зустрічі
- Опубліковано: П'ятниця, 06 вересня 2013, 13:45
Одному із найудачливіших керівників сільськогосподарського підпри-ємства Бахмаччини, директору ПСП «Пісківське» В.П. Колоші виповнюється 45. Чверть прожитих років він очолює новаторське господарство. Про здобутки пісків’ян чимало розповідала не лише місцева преса, а й обласна і навіть республіканська. Передовий досвід тамтешніх тваринників і рослинників популяризувало ще й телебачення. Аби запозичити і продовжити у себе новаторські ідеї пісків’ян, сюди прибували делегації із сусідніх районів, потім з областей. Років з три тому у Пісках приймали спеціалістів із Молдови, а в минулому році озна-йомитись із здобутками наших земляків-новаторів прибули аграрії аж із Китаю.
Про життєвий шлях Валерія Петровича розповідав і раніше. Колись один із керівників району назвав його самородком. А я, згадуючи біографічні подробиці героя оповіді, прийшов до цікавого висновку - він часто опинявся у потрібному місці у потрібний час. Пригадався епізод із його студентського життя. Щось змусило його залишити компанію однокашників і податися на квартиру, де він мешкав. Уже в дворі відчув запах згарища. Відчинив двері, а там повно диму. У непроглядній темряві серед диму ледь знайшов немічних бабусь-господарок житла. Урятував їх, потім почав рятувати будівлю…
А пізніше був Афганістан. І знову - епізод. Коли у сформовану вже групу дозору в останній момент включили і Валерія Колошу, ніхто не передбачав, що це врятує всіх. Саме наш герой на привалі угледів павутинку, що блищала у променях сонця. Стомлені бійці вже розташовувались на зручному узвишші. А Валерій раптом занепокоївся, звідки тут, у горах, на такій височині, взятись павутинню. «Розтяжка», - збагнув у ту ж мить. І встиг попередити друзів. Коли специ по мінах підірвали замаскований пристрій, попередньо зачаївшись за виступ скелі, пролунав громоподібний вибух. Та верхівка перетворилась у зоране поле.
В пятую, на юбилей!
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 06 вересня 2013, 12:42
Следуя нумерации, наша школа всегда называлась последней, ибо была то №49, то №87, теперь вот – пятая городская, но в реальной жизни чаще оказывалась первой. В ней престижно было преподавать, а ученики гордились своей альма-матер. Так остаётся и ныне.
На праздник первого звонка отправился именно сюда. Не только потому, что здесь учился уму-разуму, моя родная школа - ныне юбилярка, ей 60 ! И я как раз один из тех первоклассников, кто переступил её порог в том далёком 1953-ем. И теперь, спустя многие годы, в той же классной комнате будет прививать азы грамоты шестилеткам, мальчишкам и девчонкам, их первая учительница – моя дочь, в прошлом выпускница этой же школы. Это и стало главным аргументом придти сюда.
Ещё до начала торжества встретил одноклассников –Ивана Киреева и Женю Свирскую. С Иваном встречаемся довольно часто, а вот Евгению судьба забросила за тридевять земель – она преподавала на Сахалине. Свой приезд выбрала с таким расчетом, чтобы попасть на школьный юбилей. Здесь же увидел депутата областного совета Григория Данько. Удивился, что и у него круглая дата, связанная со школою - в первый класс он пришёл сюда ровно 50 лет назад.
Как это было (Страницы из дневника Толи Листопадова. В сокращении.)
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 06 вересня 2013, 11:34
Несколько дней назад Украина отметила 70-летие освобождения Харькова. Это первая знаменательная веха на освободительном пути Красной Армии. Вот так о тех событиях писал наш юный земляк-летописец Толя Листопадов, оказавшийся волею судьбы на оккупированной территории. Всего-то несколько абзацов, но сколько в них надежды, что скоро всё изменится…
23 августа 1943 года. Ура! Наши взяли Харьков. Я это узнал из разговора немцев, ведь их язык немного понимаю. Русскую полицию начинают увозить из города. Это значит, что скоро придут наши! На станции много немецких железнодорожников, которые удрали из Харькова. Днем немец хотел сфотографировать с куском хлеба, но я убежал.
2 сентября 1943 года. Сегодня чуть не убило во время бомбежки. Смотрели на станции, как идет погрузка немцев. Вдруг наш самолет. Мы - в щель, а тут уж и бомбы шипят. Сбросил восемь штук, и все упали около щели. Полщели завалилось, но та сторона, где мы сидели, осталась цела. Вечером пошел в хутор и слышал несколько орудийных выстрелов совсем близко. Настроение у всех приподнятое. Ночью сидели часов до двух на улице и смотрели на восток. Так хорошо были видны зарницы от орудийных выстрелов и лучи прожекторов, которые шарили по небу. Одна дивчина долго играла на гитаре и пела. Пела она наши песни, уже не скрываясь. Весело чего-то!
Про що розповідають старі світлини... (До 145-річчя залізниці і міста)
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 06 вересня 2013, 10:29
Продовжимо нашу подорож Курсько-Київською залізницею. Із попередньої розповіді вже відомо, що залізниця мала одну станцію першого класу (Конотоп) та дві станції другого класу (Ніжин і Кореневе). Інші станції мали третій-четвертий клас. Перерахуємо їх. Станцій 3-го класу було 5: Льгов-Київський (Мал.1), Глушкове (ці дві - у Курській обл.), Ворожба (Мал.2,3), Плиски (Мал.4), Бобрик.
З них лише вокзал станції Ворожба зберігся майже без втрат. Це була будівля „острівного” типу (такий, як, наприклад, у Бахмачі-пасажирському); збудована у 1888 році. Автором проекту вокзалу сайт „Ворожба-місто залізничників” (http://vorozhba.at.ua) вказує якогось німецького архітектора Юргенца. Але скоріш за все автором цього проекту є тогочасний київський архітектор Микола Єгорович Юргенс. Про нього мені поки що відомо, що він з 1851 p. навчався у Петербурзькій Академії мистецтв, а у 1863 р. за проект сільської церкви на 450 чоловік отримав звання класного архітектора і чин XIV класу, у 1888 р. – додав ще звання класного художника 2-го ступеню. Мал.3 взятий з сайту Німецьких імперських залізниць; фото має підпис (переклад з німецької): Локомотив №573437 на станції Ворожба, Сумська область, 1942 рік. Станція у Плисках зберегла лише первісні об’єми (приблизно такі, як на Мал.1); на жаль, переробки спотворили первісний вигляд будівлі, а старі фото-світлини цього вокзалу не віднайдені.
Детальніше...