Головна

Заснована 1950 року бібліотека спочатку містилась у тісних, напівтемних, напівзруйнованих війною хатинах. Книжковий фонд тулився в примітивних куточках і налічував понад тисячу книг, а вже через З роки зріс до 14500. Добрим словом і понині згадують колеги організаторів - Зою Петрівну Богомолову і Марію Олександрівну Іванченко, яка й очолила бібліотеку. У 1956 році закладу було присвоєно ім`я І.Я.Франка . Нове приміщення  отримали у 1968 році.

 Сьогодні з читачами міської книгозбірні працюють Світлана Григорівна Сергієнко, Лідія Степанівна Шамкова і завідувачка бібліотеки Надія Костянтинівна Кочерга.

Довідка. Нехай простять мене офіційні документи, де ця посада пишеться як „завідуюча бібліотекою”, але незадовго до Дня української писемності та мови вважаю за потрібне внести деяку ясність.

 Як зазначають практично всі довідники, у сучасному обігу обидві форми, але перевагу слід надавати першій як суто українській:

завідувач (керує родовим відмінком – чого?), у той час як завідуючий, який керує орудним відмінком – чим? - це повна калька з російської.

На території Бахмацького району протягом жовтня 2010 року сталося 5 ДТП, з них 3 – з потерпілими, 2 – з матеріальними збитками.

2 жовтня о 12.00 у м.Бахмачі біля ринку „Колос” водій автомобіля ВАЗ-21101, рухаючись заднім ходом, здійснив наїзд на «Шевроле-Авео». Обидві машини отримали механічні пошкодження.

12 жовтня на перехресті - під’їзд до м. Бахмача - Бахмач-2 велосипедист виїхав на головну дорогу, де зіткнувся з автомобілем ВАЗ-21104. Унаслідок ДТП велосипедист отримав тілесні ушкодження і був доставлений на лікування до центральної районної лікарні.

14 жовтня о 20.00 на автодорозі Кіпті-Глухів-Бачівськ , на ділянці Пальчики-Батурин, п’яний велосипедист зіткнувся з вантажним автомобілем «Мерседес-Бенц» з напівпричепом. Дорожньо-транспортна пригода мала серйозні наслідки для необачного велосипедиста: зі значними тілесними ушкодженнями він був  доставлений у районну лікарню.

Ці слова почула в залі Будинку культури від знайомої бахмачанки. Антоніна була в захваті від виставки робіт талановитих родин, що експонувалися до свята „Родина як зірка єдина”: „Невже це такі талановиті люди у нас живуть?” -„А скільки їх тут ще й не виставились!” – відповідаю.

За словами відомого  у всьому світі француза Антуана де Сент-Екзюпері, у кожній людині живе Моцарт – треба лише не дати згаснути талантові. І нібито-то у відповідь на цю „високість” чую приземлене: „Гарно-то гарно, от аби ще це мистецтво й годувало...” Так, це велика й щаслива рідкість, коли захоплення й професія – в одному. І пречудові речі різьбяра по дереву Анатолія Шекули та його дружини  Лариси навряд чи вмить розкуплять – лише помилуються, і також „для душі”, вочевидь, ліплять свої картини з тіста  та гіпсу Ткаченко Лариси з донькою Тетяною. Диво-картинами зачаровує і мистецтво вишивки Надії Птухи, до якого залучила й дочку Дарину, а вона  ще й пензлем вправно володіє.

Ні. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України:
«1. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини...» Розпорядження заповідача втрачає юридичну силу, якщо заповідач пережив, хоча і на один день особу, яка мала право спадкування за заповітом, якщо заповіт складено без підпризначення або без інших умов щодо інших спадкоємців на випадок смерті особи, на ім'я якої складено заповіт.

2010 рік – ювілейний для Бахмацької гімназії. Віншування іменинниці приурочили до канікулярних днів жовтня. Звичний до свят актовий зал заледве вміщав усіх бажаючих. Як завжди на ювілеї, було багато почесних гостей, подарунків, зворушливих слів привітань і сліз радості. Гімназія й тут показала себе школою сучасною – сам сценарій був побудований в режимі он-лайн. І першим – почесним „користувачем гімназійного сайту” був, безперечно, його фундатор Микола Семенович Третяк.  Вдячність усім помічникам заснування й нелегких років становлення та гордість за успіхи учнівсько-викладацького колективу звучала в словах першого директора, ветерана педагогічної праці. Адже вже через рік гімназисти стали лідерами – 1 місце серед районів області (крім міст Чернігів,Прилуки, Ніжин) і тримають високу планку й нині. Про високі досягнення закладу говорить другий її директор, а нині начальник відділу освіти району Петро Ісакович Полянський, до вітань додаючи Почесну грамоту педагогічному колективу.

 

Мій друг Сосновичок збирає у лісі золотисте листя, яке падає з гілок дерев навіть тоді, коли і вітру немає.

– А що далі з цим листям робить Сосновичок? – запитають допитливі діти.
Я вам розповім, бо сама на власні очі бачила, як з листя твориться краса.
Сосновичок робить гірлянди. Підбирає за кольорами кілька однакових листків, потім листя іншого відтінку. Нанизує їх на нитку, яку зробили павуки-хрестовики. Білки допомагають розвісити гірлянди на деревах. І тоді дійсно є чим помилуватися!

А ще Сосновичок створює флористичні картини. Він поєднує висушені квіти, траву з листям. За допомогою природного клею, який береться зі стовбурів вишень, Сосновичок прикріплює рослинні елементи на дерев’яні шліфовані дошки. Рослини продовжують своє життя в  мистецтві.

У жодному разі Сосновичок не спалює сухі рослини, листя, що залишаються на поверхні землі.

Усе  в  нашому  житті швидко змінюється. Доказом цьому є і заголовок  нарису – пересічний читач подумає насамперед, що мова йде про приятеля, друга якогось високопосадовця, а в дійсності ми маємо тут офіційну назву високої посади в Російській імперії  та Українській Народній Республіці– першого заступника міністра, прокурора. Подібні метаморфози із значенням слів не такі вже й поодинокі. Згадаємо хоча б назву широковідомого роману Л.Толстого „Війна і мир”. Багато читачів вважають, що тут ідеться про війну і її відсутність, автор же мав на увазі інше, а саме:  війну і сус-пільство. Аби переконатися, що  це саме так, варто поглянуть на назву роману, написану за дореволюційним правописом, там бачимо „Война и міръ.”  „Міръ» в російській мові, втім як і в українській «мир», означає громада, суспільство. Звідси  і мирові, тобто громадські, у радянські часи - товариські суди. На  жаль, і більшість перекладів на іноземні мови, з якими доводилося зустрічатись, трактують слово „міръ» саме як відсутність війни, хоча для такого поняття в згаданому дореволюційному правописі використовувалось написання „миръ”. І зовсім уже незрозумілим є сучасне словотворення, як, наприклад, у випадку з українським  словом „халява”, яке в устах багатьох росіян означає „дурничка, на дурняк”. „На халяву”-  значить даром, на дурняк. Б.Грінченко у своєму знаменитому „Словарі” подає кілька значень слова „Халява” (Голенище, развратная женщина, врать  тощо), але „на дурняк” там немає. А милозвучне „блин” перетворилось на замінник слова-паразита „бля...” Усе-таки прогрес!

Напевне, уже всі бахмачани чули про долю мешканця нашого міста Романа Іващенка, який з травня цього року перебуває на лікуванні в неврологічному відділенні ЦРЛ. Наше звернення про допомогу було опубліковано тільки в газеті „Порадник”, і скажу, що була приємно здивована й рада, адже в нашому районі стільки добрих, чуйних, не байдужих до чужого горя людей. Саме завдяки їм було зібрано 7 тис. 900 грн. На допомогу Роману відгукнулося і центральне телебачення, а саме передача „Критична точка”, у планах якої було не лише звернення до всіх людей України за допомогою у зборі коштів на лікування, а навіть на придбання житла. Двічі „Критична точка” збиралась зустрітися з хлопцем, але з незрозумілих причин телевізійників не впустили навіть у палату. І все ж сподіваємось, що сюжет про нашу лікарню буде.

 Возьмём, например, болезненную для бахмачан проблему железнодорожных переходов. Любимое слово чиновников в этом вопросе  «низя». Это так гипнотически действует  на многих моих земляков, что  они тут же соглашаются, мол, что поделаешь, действительно не положено, одно из объяснений невозможности  создания переходов – высокие скорости проходящих  поездов. Да вот и недавний трагический случай с погибшими пассажирами автобуса, который   смял железнодорожный состав. Случилось это на переезде, то, может,  следуя тупой логике чиновников,  их тоже нужно закрыть, упразднить, разобрать, как поступили на днях с переходом в селе Бахмач.

Городок наш специфический, изрезан стальными магистралями вдоль и поперёк. И  следовало бы  активней побеспокоиться, чтобы жизнь наших людей стала  удобней. Первым делом речь идет о переходе, ведущем  к служебному помещению дежурного по станции Бахмач-Гомельский , к хозяйству военизированной охраны.  Наполовину этот переход уже  сооружён со стороны  сквера, его и следует продлить  для выхода на улицу Рабочая. Ведь и отсюда идут  ежедневно  на смену железнодорожники.