Головна

... Коли всі поснули, Маруся вийшла у двір. Спираючись на ціпочок, додибала до старої яблуні, поторкала її шкарубкий стовбур такою ж, як кора, шкарубкою долонею. «Ой, чи жива ж ти чи ні, чи вже засохла?..» - мовчки запитала її і пропустила перед очима далеку весну, коли з малими дітками садили цей сад.

«Мамо, а яблучка солодкі на ній родитимуть?» - щебетала мала Лідочка. «Може й не солодкі! Тобі якби солодке, мазуха!» - бурчав старшенький Сашко...

Маруся усміхнулася. Дивно, що кілька днів вона вже не плакала. Витягла хутенько із-за пазухи вірьовочку, перехрестилася і попросила прощення у Господа... Стара яблуня голосно зітхнула і захиталась, та село спало, і лише сполоханий шелестом гілок півень заспівав на сідалі і замовк аж до світанку.

В Англії на кладовищі в Дорсеті поставлено пам’ятник у формі качана капусти. Його присвячено людині, яка вперше завезла її з Голландії.       

Капуста посідає одне з чільних місць в історії городництва. Середній хімічний склад: води – 90,11%, білка – 1,83%, жирів – 0,18%, вуглеводів – 5,05%, клітковини – 1,6%, золи – 1,18%. Капуста містить вітаміни А, В, С.

Перше письмове повідомлення про те, що капуста вживалась нашими пращурами давно, зустрічається в “Ізборніку Святослава”. А в “Уставній грамоті” 1150 року князя Ростислава Мстиславовича смоленського розповідається про людину, яка вирощувала на своєму городі капусту.

Цінували капусту у Давній Русі. Південні племена сло-в’ян першими взнали про капусту від проживаючих у Криму та інших районах Причорномор’я греко-римських колоністів та перейняли її як культуру.

Перша неділя серпня у Бахмачі відзнаменувалася подвійним святом. Крім традиційного Дня залізничника (тепер – Дня залізничних профспілок) місто святкувало 70-річчя свого міського статусу. Саме так, адже нам багато більше – 1147 роком згадуємося як «город», та називався Бахмач за своє життя і містечком, і селищем, а тільки у 1938 набув статусу міста. Це і святкували. Святкували, як завжди, з піснями, танцями, врученням почесних грамот, ну дуже гарним феєрверком.  В урочистій частині найгучніші аплодисменти дісталися Михайлу Яковичу Гросману – саме так вітали глядачі присвоєння шанованій людині Бахмача, Почесному залізничнику, керівнику КМС-285 звання Почесний громадянин міста. Додати до цього можна лише одне: почесним  Михайло Якович серед бахмачан став вже давно, і це найцінніше визнання. (Місто тут трохи спізнилося) Тепер у Бахмачі двоє Почесних громадян: ще раніше таким став наш земляк В.А.Іванько, який у 1943 визволяв рідне місто. Бажали всіляких гараздів бахмачанам три голови: міський Поліщук О.В., районної адміністрації Булах М.М, районної ради Сорока В.М. Завітали й гості, правда, всього двоє: з Конотопської профспілкової організації – залізничників з професійним святом вітати, і заступник Ніжинського голови Сологуб В., який ще й нашим земляком виявився. Обласні наші депутати Т.О.Марченко і Г.В.Данько привітали лаконічно-тепло. Концертом радували гості-чернігівці та свої артисти. Приємно відзначити «омолодження» нашої культури: поряд зі знаними «корифеями» Бахмацької сцени багато молоді, і  вже Миколі Федоровичу Кириченку, постійному ведучому свята залізничників, є кому підспівати улюблену «Мій рідний Бахмач» і передати мікрофон, з якого вкотре пролунає: «Зі святом, рідне місто!»

За повідомленням відділу РАЦС (реєстрації актів цивільного стану) у липні 2008 року в Бахмацькому районі народилося 34 немовлят, серед них 20 діток поповнили населення міста, решта стали жителями району. І що приємно – порівну хлопчиків й дівчаток.

17 дівчаткам-немовляткам молоді батьки, з бабусями-дідусями й іншими радниками, дали такі імена: Анна, Аня, Анастасія (їх дві), Вікторія, Дар’я, Дарина, Євгенія, Іванна, Кіра (також дві), Катерина, Лілія, Поліна, Ярослава.

Хлопчиків найменували так: Андрій, Арсеній, Артур, Давид, Даніїл, Дмитро (їх аж 4!), Єгор, Іван, Назарій і два Назара, Нікіта. Олександр, Сергій.

Дві значні залізничні події трапилися минулого тижня у Бахмачі.  Перше - місто святкувало День залізничника (чи залізничних профспілок) у неділю, 3 серпня. А на робочому тижні, у середу, вагонне депо відвідав головний залізничник Південно-Західної – начальник дороги Кривопішин О. М.  (Чекали, казали, самого міністра!) Бахмачани демонстрували новенький «Київський експрес» – 6 вагонів помчать з Києва до Одеси. Про перспективи нашого депо розповідав Олексій Мефодійович журналістам українських телеканалів і газет, кияни активно цікавилися всім, обходили з камерами всі закуточки, колії і вагони, задавали питання.

Біля станції Рубанка Південної залізниці  працівники КМС-131 з Харкова міняли залізничні колії. 13 серпня від біди їх уберегла, мабуть, доля: вони вчасно помітили небезпечні «подарунки» війни, які залишила вона на нашій землі більш ніж 60 років тому.

Піротехнічна група, яку викликали з  Чернігова, виявила загалом аж 32  снаряди, які були знешкоджені в той же день.

Зранку того ж дня, близько 6-ої години, господиня будинку №6 по провулку Залізничний прокинулась від незвичних звуків: щось тріщало. Ці звуки і врятували господарів – то тріщав шифер на палаючій веранді. Троє людей встигли вискочити у вікно, а пожежу гасили три пожежні відділення, два Бахмацьких і Халимонівське. Будинок вдалося врятувати, значно пошкоджений, він все-таки вистояв.

Весь народ християнський святкує 19 серпня Преображення Господнє, другий, яблучний Спас, а ми, бахмачани – подвійне свято. У нас на Спас – храм! Вже доброю традицією в районі стало  чудове святкове дійство до храмого свята, свято достатку й врожаю, забав та веселощів – Спасівський ярмарок. А щоб ви, дорогі земляки, встигли до гостей приготуватися, напекти-насмажити, ярмарок  перед святом влаштували – хай буде багатим ваш стіл! 

Проходячи вулицею Центральною селища Батурин, гості Гетьманської столиці і не здогадуються, що крокують новою вулицею. Тому як таблички на ній ще старі, не знала й я. А ось нещодавно почула (чутками земля повниться), що Батурин вшанував  Президента України, назвавши одну з вулиць його іменем. Зателефонувала до селищної ради, інформацію підтвердила секретар ради Лось Валентина Григорівна:

- Так, рішенням 22 сесії 5 скликання від 2 березня 2008 року вулиця Центральна перейменована на вулицю імені Ющенка.

 

Батько славнозвісного засновника вітчизняного бджільництва був священиком в селі Митченки, із-за високого зросту називався Великданом. З розповідей людей, в один весняний день продавець горшків перекинувся зі своїм возом в рівчак, сталося це біля двору священика. Гончар попросив батюшку допомогти в біді. Священик при доброму здоров’ї витягнув з канави і воза, і кобилу. Кляча ледве стояла на ногах, тож гончар залишив її помічнику, взявши за неї 1 карбованець сріблом, за таку ж ціну - і горшки на додачу. Зрозуміло, що ані те, ані інше не потрібні були священику, але залишив він і горшки, і кобилу, аби втішити нещасного. При хорошому догляді тварина поправилася і дала приплід - трьох лошат. Продавши лошаків, Великдан купив декілька колод бджіл, які дали йому можливість купити до 20 десятин піщаної землі. Граф Кирило Розумовський, розводячи сосновий ліс, запропонував отцю Іоанну подвійну ціну за його землю і за бажанням Прокоповича велів відвести йому взамін вигідну землю під Митченками. Тоді Прокопович і зайнявся хліборобством. Все це принесло йому значний прибуток, і він зміг вивчити свого сина Петра в Київській Академії, після закінчення якої той перебував на військовій службі. Старий батько умовив Петра повернутися в село і запропонував нудьгуючому від бездіяльності сину взяти або 2 кобили, або 10 колод бджіл. «А я, - говорив батько, - побачу, як ти будеш хазяйнувати».