Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Головна
«Веселі старти» - це серйозно!
- Деталі
- Категорія: Спортивна сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 05 жовтня 2012, 20:21
В один із вересневих днів на спортивному майданчику школи і гімназії панувало пожвавлення. Тут господарювали пристрасті. Воно ї не дивно, змагались юні. На переможців чекали призи – досить вагомий стимул домагатись перемоги. А ще було гамірно, бо «Веселі старти» завжди відбуваються саме так. Мірялись у спритності, влучності й організованості учні не лише згаданих закладів – першої школи та гімназії – а й гості - пісків`яни і борзнянці.
Відбулись командні естафети, в індивідуальній боротьбі на 30-метровій дистанції визначали найспритнішого, на 200-метровій - найвитривалішого. Ще учасники цілили футбольним м`ячем у ворота, а тенісним – у скриньку, виконували інші захоплюючі вправи.
Всі переможцями не стають. Були розчарування, навіть сльози. Але всі отримали призи – солодощі, а переможці, крім того, і сувеніри. Кожній школі вручили м`ячі.
Микола Циганок
Традиції благодійності
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 28 вересня 2012, 20:17
Здавна в Україні є хороша традиція - творити людям добро, допомагати ближньому.
Добродійність завжди підносить людину, дає їй неоціненний скарб, бо що може бути більш «угодне Богу», як допомога ближньому, допомога тому, у кого є гостра потреба в елементарних речах, від яких залежить життя й здоров’я. Так і цього разу. У Рубанській дільничній лікарні, де лікуються в основному наші ветерани, які в наш «розхристаний» час обділені увагою й турботою, гостро постало питання придбання нового приладу для лабораторії - фотоколориметра, Як завжди, на ці потреби в бюджеті кошти не закладаються, бо далі розмов підтримки первинної ланки мова не йде. І тут ми зверталися по допомогу до наших господарників, людей доброї волі. І допомога не забарилася. Хочеться поіменно і з вдячністю назвати їх:
Генерал Петрів
- Деталі
- Категорія: Великі українці
- Опубліковано: П'ятниця, 28 вересня 2012, 13:20
Ім’я це точніше почув, вірніше побачив, на сторінках якогось товстого журналу, здається „Всесвіт”, ще в середині 90-х рр.. минулого століття. Це були мемуари, спогади про події початку 1918 року в Києві. Глянув на прізвище автора: В.Петрів. Здивувала його транскрипція, звичайне російське прізвище, написане якось незвично, неначе у жителя Західної України, із закінченням на – ів. Нічого воно, як автора мемуарів, мені не підказало: не чув, не бачив, не знав.
Є така сентенція: світ – велике село. Переконувався в цьому неодноразово. Минулого року збирав краєзнавчі матеріали для нарису про земляка з Рубанки, останнього товариша (заступника) міністра народної освіти в уряді царської Росії, Рачинського Олександра Костянтиновича. І раптом, зовсім несподівано, отримав багато з них звідти, звідки зовсім не чекав.
День визволення Григорівки
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: Субота, 22 вересня 2012, 00:05
15 вересня село Григорівка святкувало 69 річницю визволення від німецько-фашистських загарбників. Біля сільського будинку культури зібралася громада, щоб віддати належну шану живим ветеранам та згадати добрим словом тих, хто уже не з нами. 508 чоловік було призвано на війну, із них 297 загинуло. Орденами і медалями нагороджено 374 мешканці села. Словами не передати, скільки страждань довелося перенести цим людям. Уже давно позаростали вириті ними окопи, а вони, учасники війни, досі з нами, нагадують молодшому поколінню про свій подвиг.
Пам`ять визволителям вшанувала громада хвилиною мовчання. До слова запросили директора „Агрофірми імені Шевченка” Бідного Григорія Івановича, який привітав селян з днем визволення, подякував сільському голові Горбаченку Михайлу Васильовичу за організацію свята та побажав усім присутнім миру і добра.
Звернувся до селян кандидат у депутати до Верховної Ради Михайло Миколайович Голиця. Він подякував громаді за запрошення, зазначив гірку правду, що хоча влада у великому боргу перед ветеранами, сьогодні переможці живуть, на жаль, гірше переможених, а не навпаки, як повинно бути. І після свята також пообіцяв вручити подарунки ветеранам. За його допомоги, до речі, біля будинку культури функціо-нував надувний батут, де бавилася місцева малеча.
Голова ради ветеранів Кириленко Григорій Дмитрович сказав, що цей день важливий для Григорівки, тому що присутні святкували відразу два свята – День села та День визволення його від німецько-фашистської окупації. Війна – це страшне слово. Протягом двох років відійшли у вічність чотири ветерани війни – Школа Михайло Андрійович, Шаповал Олександр Дем’янович, Курило Андрій Трохимович та Кроковний Іван Іванович, а зараз залишилося в живих лише троє – Петлай Іван Васильович, Хоменко Іван Петрович і Затоя Михайло Андрійович. Згадав Григорій Дмитрович і війну в Афганістані, яка теж додала болючих втрат селу – загинув Охотник Олександр Іванович, якому було на той час лише двадцять років... Не стало ще одного учасника тієї війни – Кравця Віталія Миколайовича. Вічна слава загиблим, честь і шана живим.
Член ради ветеранів Гордієнко Михайло Дем’янович нагадав, у які тяжкі часи війни та повоєнної розрухи жили люди, скільки нелегких випробувань випало їм пережити. Та не зламались, не здались. Відбудували зруйновану країну. Та звернув увагу Михайло Дем’янович на теперішнє важке становище села, але висловив надію, що кандидати у депутати ВР, які були на святі, після виборів не забудуть про Григорівку.
Ветерани поклали вінки та квіти до пам’ятника Воїну-визволителю. На цьому сільський голова оголосив про закриття мітингу. Та святкування продовжилося – громада була запрошена до будинку культури на святковий концерт.
Олександр Іванько
Змагаються легкоатлети
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: Субота, 22 вересня 2012, 00:01
Дитячо-молодіжний клуб «Гармонія» неодноразово виступав ініціатором проведення спортивних свят. У День визволення Бахмача знову відбулись змагання з бігу, крос пролягав площею Богдана Хмельницького. Це символічно, бо поруч - меморіал пам’яті полеглих у роки Великої Вітчизняної війни. Крім учасників клубу брали участь бігуни зі шкіл міста, найчисельнішу команду виставила четверта міська школа і гості із Кролевця, Щорса, Конотопа. Спортсменів привітали міські голови з Бахмача і Щорса Павло Шимко і Роман Зуб,який, зокрема, запросив бахмацьких спортсменів у своє місто, де відбуватимуться заходи з нагоди Дня партизанської слави. Допомагали матеріально: депутат обласної ради Григорій Данько, приватні підприємці Олег Ільченко, Павло Лященко, магазин «Кароліна».
Місця розподілились так: серед наймолодших дівчаток, 3-4 класи, першою була Аня Петренко зі школи №1; серед їх ровесників хлопчиків на цій же 300-метровій дистанції найшвидшим виявився гімназист Артур Андрух.
Удвічі довшу дистанцію долали 5-6-класники. Тут першими були гімназисти Ангеліна Пилипенко і Максим Іваненко.
Цей пам`ятний день
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 21 вересня 2012, 23:57
15 вересня голінці святкували День села. Біля будинку культури ще задовго до початку дійства зібралося багато людей. Усюди чується сміх, розмови. Ведуча вітає усіх присутніх. Гамір затихає, зі сцени лунають пісні. До слова запрошують сільського голову Вернигора Наталію Петрівну. Вона вітає гостей та односельців з великим святом та оголошує його відкритим. Звучить гімн України.
Наталія Петрівна згадує сумний факт – з полів Великої Вітчизняної війни у Голінку не повернулося 457 чоловік. Цим безстрашним воїнам віддають шану сьогодні селяни.
Сільський голова дякує директору колгоспу «Україна» Федьку Івану Васильовичу за «вагомий внесок у розбудову села». Підкреслює також, що селяни покладають найкращі надії і сподівання щодо подальшого соціально-економічного розвитку села на нинішнього директора СТОВ «Україна» та ТОВ «Агро-Лада» Кушніренка Олександра Івановича. Зазначає, що значний внесок у процвітанні села залишила уже покійна сільський голова Козир Валентина Миколаївна, яка пропрацювала на цій посаді більше 14 років.
Следуйте правилам
- Деталі
- Категорія: Лист до редакції
- Опубліковано: П'ятниця, 14 вересня 2012, 23:50
Не менее двух раз ежедневно преодолеваю путепровод – утром еду на службу, потом – обратно. Вот уже несколько дней внимание привлекают печальные букеты алых роз. Сначала их прикрепили к ограждению, позже – то ли ветры, то ли порывы проносящихся автомобилей отодрали цветы и безжалостно бросили их увядать на безжизненном асфальте. Цветов жаль, несравнимо больнее обжигает утрата юной бахмачанки, чья начинающаяся, подающая надежды жизнь оборвалась как раз на этом месте. Нелепо, глупо, необъяснимо – как такое случилось. Настеньку знал лично, она – соученица моей соседки. Только два года, как закончили школу. Запомнилась приветливой, серьезной, рассудительной. Она была самой лучшей, самой дорогой, самой любимой, единственной у своих родителей…
Несколько дней вижу те увядающие цветы, они невольно напоминают о случившемся, обжигают болью нелепой утраты. Я как бы посторонний, а как пережить все это отцу и матери, всем близким? Что и кто может утешить изгоревавшиеся, иссохшие их души?
В моем воображении возникают еще и еще раз её доверчивые глаза, кроткая улыбка и вроде слышу неизменное «здрасте».
Цветы – на асфальте, душа – в небесах, утверждают, что Господь забирает к себе лучших, но даже это мало утешает. Почему же так случилось?
Ми пам’ятаємо Ваш подвиг…
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 14 вересня 2012, 23:45
Нам, молодшому поколінню, не таким страшним здається слово «війна». Але живі люди, у яких воно й досі викликає біль… І хоча зараз та війна – це лише згадка для них, шрами на тілі, та, що гірше, на переповненому тяжкими втратами, сумними спогадами й такою гіркою радістю перемоги серці. Ще не одна сльоза прокотиться по щоці старого ветерана, аж поки останнього не забере навіки до себе земля. Земля, за яку ви воювали, за яку вмирали ваші товариші, по якій зараз ходять ваші внуки й правнуки. Людська пам’ять скороминуща, але ваш подвиг повинен жити в наших серцях – надто велика ціна заплачена була за перемогу. Ціна крові та мільйонів життів. І ми будемо пам’ятати його.
69 років минуло з того переломного для нашого міста вересня, коли нацистські війська, знищуючи все за собою, покинули Бахмач – важливий на той час стратегічний та промисловий об’єкт. Тоді, у 1943 році, ще не було зрозуміло, яким буде результат війни – перемога здавалася такою далекою… Але вона настала. Для Бахмача – 9 вересня. Саме в цей день зібралися бахмачани, щоб ушанувати своїх героїв-визволителів, безстрашних бійців, які віддали життя за свободу своїх нащадків. Традиційно жителі міста поклали вінки до монумента Танк, а потім урочистою ходою рушили до Меморіалу Слави.
Мліє молочна ріка Батурина
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 14 вересня 2012, 23:33
Батуринський сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, який носить ім’я колишнього краєзнавця Олександра Кодакова, започаткований з легкої руки місцевого непосиди Леоніда Бердичевського. Ініціатива вчорашнього землевпорядника, на той час пенсіонера, припала до душі не всім. Дехто зустрів його починання ревно, мовляв, як так, якийсь Бердичевський організовує таку перспективну справу. Почали породжувати чутки-страшилки. І щедроти благодійної фундації, яка дарувала корів, батуринці стали зустрічати насторожено. Леонідові Григоровичу ледь вдалося переконати двадцятьох земляків узяти корів. І це даром! Правда, через місяць на другу партію корів попит уже переважав достатню наявність тварин.
Кооператив обіцяв бути надзвичайно успішним. Бердичевський запозичав досвід у подібних структурах, що діяли на Закарпатті, і повертався кожного разу з оптимістичним настроєм і новими ідеями. Планувалось придбати міні-завод по переробці власної білопінної сировини. Щоб полегшити заготівлю кормів, обзавелися трактором МТЗ-82, купили косарку й гребку, все це надавалося у використання членам кооперативу. Збирала надоєне обладнана під молоковоз метка „Газель” Почали вчитись господарювати гуртом.
Слово про великого українця
- Деталі
- Категорія: Великі українці
- Опубліковано: П'ятниця, 14 вересня 2012, 23:24
В нім геній філософа
згармонізувався з талантом
музики, щоб явити
Україні великого поета
згармонізувався з талантом
музики, щоб явити
Україні великого поета
Євген Маланюк
Так Євген Маланюк охарактеризував найпомітнішу постать в українській та світовій поезії ХХ століття Павла Тичину.
16 вересня Україна відзначає 45 років з дня смерті поета, що присвятив своє життя боротьбі за незалежність України та її громадян.
Наш земляк Павло Григорович народився 23 січня 1891 року. Свої дитячі роки провів у родинному гнізді в с.Піски Бобровицького району. Він був всебічно розвиненою людиною, мав неабиякі вокальні дані, абсолютний музичний слух, феноменальну пам“ять, чудово грав на кларнеті та гобої. Ще в юності хлопець познайомився з відомими на той час діячами культури, такими як М.Коцюбинський, Г.Верьовка, М.Жук.
Але найбільший внесок Тичина зробив у літературу ХХ століття. Поява у 1918 році першої книжки поета „Сонячні кларнети” була в українському письменстві сенсацією. Назва збірки випромінювала світло, надію, життєрадісність, що були конче необхідні тогочасному суспільству. Усі його твори наповнені чарівною музичністю, пройняті любов“ю до життя, до природи. Художній світ Павла Тичини – неповторний уні- версам, у якому органічно поєднались буремні глибини історії та сучасності України, поетичне обожнення людини й природи, макрокосмос і мікрокосмос душі. Він один із перших у світовій поезії змалював космічні виміри духовного світу особи і народу, динамічні зміни й оновлення буття. Автор „Сонячних кларнетів” постає перед читачем як геніальний музикант і диригент космічного оркестру всесвітньої гармонії, краси.
Детальніше...