Головна

7 липня 2010 року в м.Бахмачі по вул. Робітничій виникла пожежа в одноповерховому 4-квартирному  будинку в житловій квартирі, яка належить громадянці Ш.

14 липня 2010 року виникла пожежа в м.Бахмачі по вул. Дружби, 7, у квартирі, що належить громадянці 3.

Причина пожежі: коротке замикання електропроводки газової плити.
Отже, щоб лихо не прийшло до вашої оселі,  будьте більш уважними та обережними.

 

* * * * *

Бахмацький   райвідділ  МНС України в Чернігівській області повідомляє, що 08.07.2010 року групою піротехнічних робіт МНС України в Чернігівській області було знищено артилерійські снаряди калібром 75 мм часів  II  Світової війни  німецького виробництва в кількості 30 штук. Їх було виявлено 5 липня на відстані близько 3 км від Батурина в бік с . Матіївка біля річки Сейм.

Цей рік в Україні проходить під знаком Перемоги. Усе далі відходить від нас ця дата, усе рідшають ряди тих, хто на своїх плечах виніс весь її тягар, хто робив цю важку, надлюдську роботу – війну.
 Бахмаччина також має свій рахунок до Другої Світової: він – на гранітних плитах Меморіалів; у ранах і серцях фронтовиків, що повернулися; в обпалених душах дітей і вдів війни. І – на грудях, на святкових піджаках – блиском нагород. Хоча любов до Батьківщини, звісно, не виміряти орденами-медалями, і дехто, знаю, скромно зберігає їх в старій шафі вдома, не любить хвалитись ними і навіть на свята не вдягає.

Герой нашої оповіді теж, говорять,  людина скромна, проста, хоча й слово „Герой” у його випадку пишеться з великої літери – Герой Радянського Союзу. Їх у нашому районі сім, і напевне, історія кожного – ще попереду.

Лист нашого читача покликав у дорогу. Дорога недалека, але сумна - на кладовище. Так, проблема, про яку пише П.А. Лук’яниця  - „Що ми за народ такий?”, №27, „Порадник” – є проблемою не лише сьогодення. „Ідеологія подвійної моралі”, як влучно  і  ємно визначив Петро Андрійович її сутність, була і є живучою в нашому народі завжди. Чому? Це питання психологічних та історичних досліджень (до речі, про одне з таких – нижче), а ми зараз – конкретно: про наше, бахмацьке.

Питання усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштування їх до сімейних форм виховання є одним з першочергових завдань  у  службі  в  справах дітей райдержадміністрації.

У поточному році на первинний облік дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, взято 8 дітей вищевказаних категорій. З метою реалізації права дитини на усиновлення всі діти, які підлягають усиновленню, взяті на місцевий облік з усиновлення. 

Що ж таке усиновлення? – це прийняття подружжям або окремою особою у свою сім’ю дитини на правах дочки чи сина. Усиновлення – це юридичний акт, унаслідок якого відносини між дитиною і усиновлювачем та його родичами встановлюється не на певний строк, як наприклад, при встановленні опіки та піклування над дітьми, а назавжди.

 Ні. Тому що квартира подарована.

 

 

 

до друку нариси Дмитра Дороша про наше місто, я зацікавився питанням датування заснування нашого міста. Як не прикро, але до цього часу це питання все ще залишається відкритим. Усі дослідники історії нашого міста цілком справедливо пов’язують заснування Бахмача   з будівництвом    залізниці, але в даті цієї події існують великі розбіжності. Так, у найбільш докладному історичному  нарисі Б.А. Хатнюка „Бахмач” [1] зазначено, що „місто Бахмач виникає у 60–70-х роках ХІХ ст. під час спорудження в 1867 році Курсько-Київської залізниці й у 1873 році – Лібаво-Роменської за 2 км від давнього містечка Бахмача (нині с. Бахмач)” й початок сучасному місту поклали два селища залізничників навколо збудованих залізничних станцій. Як упевнимося далі, 1867 рік – це лише рік початку будівництва Курсько-Київської залізниці, до того в 1873 році залізничної станції Бахмач саме  Лібаво-Роменської залізниці не існувало, бо на той час ця залізниця ще мала іншу назву – Ландваро-Роменська [2].

Нинішні молоді люди є основними гравцями на постмодерній сцені, оскільки саме їм доведеться вступити в майбутнє і формувати його в подальшому. Нащадки бейбі-бумерів, народжених у 1940-х роках, сучасні молоді люди мають ідентичність, чітко позначену префіксом «пост» - пост-бумери, пост-шістдесятники, пост-історичні, постмодерні. Вони живуть у надзвичайно непевному теперішньому, на них чекає тьмяне та непередбачуване майбутнє. Для нинішньої молоді постійні зміни є звичною грою, вони змушені пристосовуватися до швидкозмінного та висококризового світу, для якого характерним є засилля інформації, комп’ютеризація та генні технології, складна та хитка глобальна економіка, а також загрозлива ера війн та тероризму. Згідно з темами, що переважно звучать в медіа, політиці та академічних    дослідженнях, для життя переважної більшості сучасних молодих характерним є зростання нестабільності, насилля та небезпеки. Окрім того, на них впливає нівеляція інституту сім’ї, зростання жорстокості у ставленні до дітей, побутові конфлікти, наркотична та алкогольна залежність, хвороби, що передаються статевим шляхом, низька якість освіти та руйнація інституту школи, а також зростання криміналізації. І все це на фоні зменшення державних витрат на молодіжні програми.

Ми жертви Інтернету й тютюнової продукції
Ми живемо сьогоднішнім днем, не знаючи , що з нами буде завтра.

У нас немає майбутнього, вони його розбили.
Ми підлітки 21 століття.

Якщо в 20-му столітті боялися головорізів, то в 21-му всі бояться нас…
У нас наш власний світ.

Безсоння

Сидимо в Інтернеті
Інтернет-залежність романтичне слово, йому не вистачає мундштука і довгої сигарети.

Дурненькі

П’ємо енергетики, дешеві слабоалкогольні коктейлі, пиво в 16 років.
І кожен говорить, що жере таблетки, хоча куштував ЛСД лише один раз в житті.
Ми всі настільки круті, що блюємо в туалеті в день народження.
В 40-х - sex beer and Rock’N’ROLL.
В 90-х - sex drugs and Rock’N’ROLL.
А що придумаємо ми?

 

- Ма-а-а...!Ма-а-а-а...!

Ніна  завмерла,  почувши  верескливий  оклик  Назара.

Підняла голову, бо саме зрізала ніжку гриба, подивилася в сторону, звідки  лунало “Ма-а-а..!”. Хлопчинка біг, з голови впала кепка, але він цього не помітив. Жіночка поставила кошик на траву й пішла назустріч дитині. Назарко підбіг до матері, обхопив її ноги.

- Що?..Що сталося? – запитала вона .

Хлопчина тремтів.

Нарешті підняв червоне замурзане личко угору, подивився на матір переляканими оченятами й раз по раз закліпав повіками з довгими чорними віями на яких поблискували в сонячному промінні сльозинки.