Головна

Ще недавно, у лютому, колектив пасажирського вагонного депо шанував своїх чоловіків, а ось настав день вітати і жінок. Зібрались всі на урочисті збори у найбільшому цеху підприємства. Євгеній Іванович Бойко - керівник вагонного депо, технар, як то кажуть, до мозку кісток, цього разу відшукав найтепліші слова, вітаючи жінок-деповчанок із березневим святом. Побажав їм щастя, здоров’я, родинного затишку і успіхів у виробництві. Зробив їм приємний подарунок, закликавши чоловіків попрацювати так, щоб наступного дня можна було дати позачерговий день відпочинку для винуватиць свята. Ця пропозиція була зустріта дружними оплесками. Аплодисменти цього дня лунали багаторазово і на адресу запрошених з концертною програмою самодіяльників, лунали вони і для Надії Петрівни Штик, яка працює у механічному цеху, а цього дня читала свої власні зворушливі вірші. Оплесками зустрічали присутні багатьох нагороджених із числа передовиків виробництва, активістів громадського життя депо. Ще напередодні з нагоди свята відбулись змагання з декількох видів спорту. Найжвавіше проходила боротьба у волейболісток, де найсильнішою виявилася збірна команда  механічного і столярного цехів. І саме у ці колективи відправились два золотаві кубки. Ще одна приємність чекала на всіх: і на жінок, і на чоловіків. На свято до деповчан приїхали, обдаровані пісенним талантом, учні школи-інтернату. Катя Шашенок і Юрко Портієнко так проникливо виконували пісні, присвячені мамі, що дехто витер зволожені очі.

Наш читач із Білої Церкви, краєзнавець Микола Іванович Сербін, побажав висловити через „Порадник” подяку.

Справа в тому, що сім’я Миколи Івановича свого часу проживала в нашому районі: батько закінчив сільськогосподарський технікум у Щучій Греблі, а потім працював в різних установах Чернігівської області, згодом – Київської. І вся сім’я зберегла добру пам’ять про наш край: Щучу Греблю, Голінку, Дмитрівку, Бахмач. Сам Микола Іванович – людина надзвичайно активна і захоплена, цікавиться історією України в цілому і нашого краю зокрема. Працював у Київенерго, а вийшовши на пенсію, постійно відвідує Бахмаччину, буває в нашому районному музеї, якому передав різноманітні речі та матеріали зі своєї колекції. А в один із приїздів він узнав, що в Щучій Греблі капітально відремонтували пам’ятник визволителям села, і оскільки вважає себе в якійсь мірі нашим земляком, ця новина не залишила його байдужим. Тож і висловлює глибоку вдячність Дмитрівській селищній та Бахмацькій районній радам за збереження людської пам’яті.

 

В одному з наших випусків ми запитували про грип спе-ціалістів-медиків, а нині подивилися, як реально його перемагають... діти. Оскільки ми – „Порадник”, то радимо й тобі, читачу, спробувати дуже простий і дешевий спосіб. Та все – по порядку.

Зустріла знайому вчительку, розговорилися про здоров’я, а вона й поділилася шкільним досвідом: „У мене в класі минулого року лише одна дитина захворіла, зараз усі до єдиного в школі”. Я „загорілася” – і одного дня, без попередження, була у 2-му класі Лідії Миколаївни Гришко. Потрапила на перерву, то мала змогу поспілкуватися з дітьми наодинці – вчителька саме вийшла. Діти як діти, по лінійці не ходять – і бігають, і галасують, як інші, та щось тут не так. Запах! – розумієш одразу, тільки-но до класу заходиш. Знайомий, різкий запах цибулі. Вона, нарізана, стоїть у блюдцях на підвіконні, між квітами. Дівчинка підбігла, взяла в жменьку скибочку, понюхала й далі – до своїх справ. „А навіщо у вас цибуля?” – питаю після привітання. „Від грипу!” – весело кричать. „І що, подобається?”

„Так!” – ще веселіше. На партах лежать червоні плескуваті мішечки. 

Зима триває і множить успіхи наших лижників – знову, з черговими перемогами, „відкатали” наступні змагання. Після Чемпіонату України в Кролевці, де мали відмінні результати (№8, „Порадник”), батуринсько-митченська наша команда брала участь у відкритому чемпіонаті Чернігівської області з лижних перегонів.

Вже стабільний призер Василь Сидоренко і цього разу витримав планку: 1 місце на дистанції 3 км та третє – на спринтерській (1,5 км) серед спортсменів 1995-96 р.н. Серед юніорів один за одним йшли Тарас Стадник – 4 місце, Віталій Кондрашов – п’яте, Олександр Гайдай – 6-те. 

Після феєричного успіху в Кролевці (чотири 1 місця і одне – 2-е!) у Насті Симоненко були дещо нижчі показники – 5 і 7 місця у віковій категорії 93-94р.н. Можливо, далися взнаки два змагання вряд.  А ось мама, Катерина Симоненко, ніби компенсувала „недобір”: виборола срібні медалі на двох дистанціях, при цьому обігнала навіть майстра спорту з біатлону та лижних гонок, чернігівчанку Олену Жибер. Золото чоловічих дистанцій „забрав” Арсен Журавель – наш майстер спорту з орієнтування на лижах був першим у спринті та 7,5-кілометровому пробізі.

Була скарга. На неякісну послугу в одній з міських перукарень.  Автор наполягав на публікації, мотивуючи передовсім тим, що наше видання є незалежним. Незалежний – значить об’єктивний. Тож звернулися за коментарем до директора закладу, на який скаржилися. І розглянувши (саме об’єктивно!) дві позиції, ми дійшли висновку, що мають право на існування обидві. Оскільки говоримо про це напередодні жіночого свята, нехай буде цей прикрий випадок підказкою жінкам, які довіряють свою красу майстру косметичного дизайну.

Довгі, красивої форми нігті – мрія кожної жінки.

 

Після закінчення Громадянської війни й остаточного встановлення Радянської влади все залізничне (як й приватне) господарство потребувало капітального ремонту. Така нагальна потреба постала, але відбудовувати не було чим. Не було ні цементу, ні дерева, ні металу. У цей час на усю Україну працювала лише одна доменна піч, близько 600 шахт були зруйновані й затоплені водою, заводи ледь-ледь курилися, фабрики й різного роду невеличкі підприємства як кажуть „дихали на ладан”. Сільське господарство було у занепаді, 1920-1921 року було зібрано лише четверту частину довоєнного врожаю. Це призвело до голоду у Поволжі, звідки населення потоком посунулося в Україну, щоб обміняти свої кращі речі на хліб. Пригадую, що тоді у багатьох бахмацьких господарствах з’явилися саковські плуги, залізні ходи, вироби з овечих смухів.  

Тривожний дзвінок у редакцію на тому тижні – знайома пенсіонерка схвильовано:”Ви знаєте, що кардіологію закривають?” Того ж дня зустрічаю  приятельку, яка є майже постійним пацієнтом відділення – сердечко підводить, і те ж запитання:”А ти вже знаєш?..” Бахмач наш – велике село, тож чутка вже обросла подробицями і трусить місто. Чула від людей й таке:”Будемо боротися за кардіологію, підпишемося всі, вона – наш порятунок. А це вже, мабуть, хтось око на землю поклав!”

Земельне питання зараз чи не найактуальніше, від столиці до села на ньому „горять” голови, й не розбереш, де дійсно корумповані голови, а де – підставні. „Невже дійсно воно, адже диму без вогню не буває?” – задався „Порадник” питанням.

Ці слова із запису в Книзі відгуків Бахмацького музею – про нині діючу виставку ручної аплікації. Мало в світі слів - тож автор оригінальних робіт, Тетяна Олексіївна Баженова з Чернігова, знайшла свій, не схожий на інші, спосіб це зробити – сказати про головне. А головним вона вважає, напевне, красу світу, що нас оточує. В усякому разі, я так „прочитала” у її творах. Яким би іншим словом можна ще назвати це диво, що експонується зараз у нашому музеї?  ”Мало в мире слов...”

Директор музею Тетяна Миколаївна Стрикун, як і весь її творчий, натхненний колектив, постійно в пошуку відкриттів. Останніми роками особливе місце в цьому пошуку посіли художні роботи – „Порадник” вже писав, що для всіх їхніх художніх запасів вже можна окреме приміщення надавати. Але це не наша компетенція. Наша ж – захоплюватися і намагатися це словами передати. Хоча інколи важко, правду кажучи. Це саме такий випадок. „Мало в мире слов...”

20 лютого відбулася чергова сесія міської ради. Напевне, вперше на ній був присутній святий отець. І дійсно, як сказав у своєму виступі  благочинний Бахмацького округу Микола Степанович Кибалюк, вперше за 20 років служіння в нашому районі звернувся за матеріальною допомогою до народних представників. Бахмачани знають, яка велика реконструкція, власне, новобудова Спасо-Преображенського храму була здійснена за ці роки, нещодавно звівся новий, Георгіївський храм в місті.  Саме на нього, вірніше, вже на благоустрій території не вистачає коштів у церкви. Депутати, звичайно, відгукнулися на прохання. Так, присутній на сесії депутат обласної ради Г.В.Данько пообіцяв свої депутатські  кошти, що виділяють з обласного бюджету,  направити на цю богоугодну справу. Депутат І.П.Вовк запропонував всім колегам зробити особистий внесок до церковної каси. Друге прохання отця Миколая стосувалося вирубки старих дерев на кладовищі біля церкви. Це кошти, як виявляється, дуже значні, і на впорядкування всіх міських кладовищ закладаються в бюджеті теж чималі кошти, як виявила бюджетна комісія при аналізі витрат. Та разом з тим, залишається ще багато неузгодженостей – і я особисто так і не зрозуміла, чи ж вирубають ті дерева, що дійсно вже становлять загрозу. 

Як завжди, ціла низка так званих земельних питань детально розглядалася депутатами, в результаті чого деякі відкладені до вивчення. Такими були, наприклад, питання по земельній ділянці, на якій стоїть ринок “Колос”, довготривале питання з ділянкою магазину “Саша”, спірному питанню по земельній ділянці мешканці міста Г.П.Пушенко. Останнє, наприклад, і в суді вже вирішувалося, оскільки на рішення сесії ненадання дозволу на придбання даної земельної ділянки  було подано позов від названої громадянки. Також з подібним питанням звернулися жителі міста до депутата М.М.Виноградова: людей хочуть позбавити ділянок біля будинків, котрими вони користувалися все життя. Сесія також приймає рішення вивчити цю проблему відповідній комісії.  Наводжу лише деякі приклади з цієї архіскладної проблеми, їх, повірте, надто багато.