Головна

В начале апреля состоялся очередной весенний легкоатлетический пробег улицами города, организовал его и провел детско-молодежный клуб «Гармония» при поддержке районной государственной администрации и городского совета. Участники праздника прибыли из четырех областей и из города Киева. Всего их было около 150. Организация пробега, премирование награжденных требуют значительных расходов, благодарим спонсоров этого мероприятия: райгосадминистрацию, городской совет, депутата Верховного Совета от Партии регионов Э.Прутника, мастера спорта Сергея Кровлайдиса, редакцию газеты «Пораднык» и частных предпринимателей: Ю.Копу, О.Ильченко, П.Лященко, С.Селиванова, магазин «Алиса».

Спортсменов приветствовали мэр Бахмача О.Полищук  и другие руководители района и области.

Конкуренция на трассе была острой – не все победители и призеры первенств Украины попали в призовую тройку на нашем пробеге. 3000 метров у  юношей выиграл Кишка Дмитрий (Конотоп), 2 место  у Кожакова Владимира (школа №4). На 3000 м среди девушек лучшей была Яроцкая Ольга (Киев), 6 место у Прокофьевой Евгении (школа №1). 6 км среди мужчин выиграл мастер спорта Кровлайдис Сергей (Бахмач, один из основателей клуба «Гармония»). Эту же дистанцию среди ветеранов (45 лет и старше) первым преодолел мастер спорта из Чернигова Рябов Владимир, наш спортсмен из с.Фастовцы Евтушенко Григорий был 8-м. 6 км выиграла мастер спорта Лебедева Инна (Киев), Михайлова Дарья заняла 7 место. Специальные призы младшим участникам по праву достались Катрич Валерию (9 лет, школа №1) и Пилипенко Ангелине (8 лет, школа №5). Призом за лучший результат пробега был отмечен Кровлайдис С., а как лучший сельский спортсмен – Кошевой Руслан (с.Григоровка). Нельзя не отметить и самых старших участников – призы были вручены 72-летней киевлянке Куталовой Неле и 68-летнему Левадскому Николаю из Чернигова.

Товаришуємо втрьох багато років. Зародилась  дружба ще в юності, тепер  об’єд-нує професія залізничників.  Всі троє передплачуємо «Порадник», цікаво, що кожен  звернув увагу на  запрошення повболівати за наших гравців футбольної команди «Єдність». Вільного часу прибуло,  бо тепер і п’ятниця – вихідний день.   Дістались на стадіон  без пригод.  Дійсно, з вокзалу підвіз автобус футбольної команди. Гра  виявилась захоплюючою, сповненою інтриги. Суперники з Добрянки  на футбольному полі були  справжніми майстрами. Їх атаки  змусили воротаря «Єдності» двічі виймати м’яч із сітки своїх воріт. Саме з таким неприємним для нас  рахунком закінчився перший тайм. Сподіватись у таких випадках  приходиться лише на чудо , і воно таки сталось.  У другій половині гри єднівці мобілізувались, грали розкуто,  наче  й не було отих прикрих пропущених м’ячів.  Вони довели, що теж вміють бомбардувати ворота суперників, про що свідчили три забитих м’ячі. Кортіло, аби хтось з наших земляків особисто забив гол. Та, на жаль, цього не сталося.  Хоча вони й були  співавторами всіх забитих м’ячів.

Ми так азартно вболівали, що привернули увагу плисківських вболівальників. Вони  й запропонували поїхати з ними, щоб подивитись на їхню спортивну базу, адже до електрички залишалось чимало часу. Те, що вони розповіли,  здавалось чистою фантазією, захотілось перевірити - от і погодились.

м. Бахмач

   
145 км від обласного центру. Південно-східна частина області.    

Виник як прикордонний опорний пункт південного Новгород-Сіверського князівства. «Повесть временных лет» згадує цей форпост 1147 роком, проте невдовзі був зруйнований. У ХVII ст. на місті стародавнього Бахмача відроджується місто з такою ж назвою. З 1565 р. стає сотенним містечком (тут помилка - з 1648 року).  Бурхливий розвиток міста почався після завершення будівництва в 1869 р. Курсько-Київської та Лібаво-Роменської залізниць. Тоді ж було збудовано станцію і селище залізничників, яке поклало початок сучасному місту. З 1781 р. Бахмач - волосне містечко Конотопського повіту Чернігівської губернії, великий залізничний вузол. З 1923 р. районний центр Чернігівської області. У 1960 р. створено історичний музей, який налічує понад 5 тис. експонатів. (У с.Бахмач-1 створив і був директором Микола Гнатович Яременко, нині директор музею, який з 1988 р. переведений в м.Бахмач, - Стрикун Тетяна Миколаївна. – Прим. редакції).

До нас звернулася жителька Бахмача Галабурда Ніна Харитонівна.  Людина, що приносила людям довгоочікувану вісточку від рідні, не менш, вочевидь, очікувану пенсію - літнім бахмачанам, людина, яку з нетерпінням завжди чекають в будь-якій хаті – така у неї професія, поштарка. А тепер сама без допомоги не обійдеться. Ніна Харитонівна майже не бачить і тому написати попросила нас: „...Дуже я вдячна цим людям, усіх назвіть і зі святом привітайте, зі святою Паскою. Хай їм на кожному кроці Господь допомагає за їхню доброту”.

Живе пенсіонерка сама, чоловіка поховала. Зручностей у приватному будинку немає, тож доводиться грубку топити, дрова заготовляти. За дрова – велика подяка Леоніду Івановичу Ігнатку:”Дуже уважна і чуйна людина, тільки подзвонила – не згледілась, як привезли”. Леонід Іванович – керівник підприємства „Комунальник”. А попиляли й порубали привезені дерева „такі хороші хлопці” з територіального центру:”Теж лишень поговорила з Самозвоном Миколою Володимировичем - одразу хлопці й прибули: Віктор, знаю, що з Курені, і Микола Петрович. Узнайте їхні прізвища, будь ласка, подякуйте їм особо. Так все гарно, швидко зробили. І начальнику їхньому – Олені Миколаївні Кадемі, і заступнику Раїсі Іванівні Гурин, всьому колективу – мої найкращі побажання до свята”.

По-перше. Якщо у Вас виникла конфліктна ситуація і ви хочете вирішити спір у судовому порядку, то Вам необхідно звернути увагу на те, що вже пропущений строк позовної давності.

Христос підвівсь, хоч учні все дрімали,
Розморені розмовами й вином.
Півні десь запізніло прокричали, І виплив місяця спотворений огром, надламаний, немов оцей опрісник, скривавлений, немов оце вино. Десь прокричала птаха лиховісно, й луна упала тиші в саме дно.

І тихо крався муж з Іскаріоту, поставивши святе життя на кон, аж ген  свічі спливала позолота - то срібники лічив Синедріон. І тонко, тонко, наче лезо гостре, дзвеніла   криця в маєві заграв - та не підкову мандрівному гостеві, а гострі цвяхи то коваль кував.

Рука здригнулась: «Боже! Боже ! Боже! Невже цю чашу завтра мені пить? Але не це, не це мене тривожить, а мій народ, що як і учні, спить.

Не спіть, не спіть! Скажіть мені хоч слово! Мої останні хвилі настають. Я думав - ви зерно, а ви, а ви... полова, яку вогню нещадно віддають.

О, Отче наш! Врятуй мою Вітчизну! Той зрадить, той зречеться, той втече! Багато вірних  - та в годину грізну, о-о, нікому зіпертись на плече.

Скільки себе пам’ятаю – захоплювався читанням. Читав вдома, читав у школі, читав крадькома навіть на уроках (був такий гріх), читав при каганцю і навіть при місячному світлі, не говорячи вже про більш зрілі роки. Завжди мав  абонемент у кількох бібліотеках. Пам’ятається, на Далекому Сході наш артилерійський полк стояв західніше знаменитої Находки, на березі Японського моря. Військове  містечко для нього збудували ще перед війною, була в ньому і стаціонарна бібліотека. Скоро з’ясувалось, що тієї бібліотеки для мене замало, і почав їздити звідти в неблизький Сучан (тепер Партизанськ), благо, там стояв штаб нашої бригади і завжди можна було знайти причину для поїздки туди. Справжньою ж метою тих численних поїздок була крайова бібліотека вугі-льників. (Сучан був центром приморського вугільного басейну).

З шкільних років запам’ятались численні романи Жюля Верна, а також Маміна-Сибіряка, Станюковича та інших російських письменників, головним чином виданих ще до революції, що були в домашній бібліотеці мого друга Михайла, сина подружжя місцевих інтелігентів-вчителів, які  мали її  ще із студентських років. І звичайно ж, вся класична українська  література. Про Т.Г.Шевченка не говорю – то була настільна сімейна книга, до того ж  раритетного катеринославського видання, яке, на жаль, поки служив в армії, хтось „зачитав”: скромною людиною був, очевидно, той хтось - посоромився повернути гарну книгу.

 

9 квітня до нашого міста завітав один з потенційних кандидатів в Президенти. Хоча на питання про можливість балотуватися Володимир Литвин раніше відповідав так: „Сьогодні  я свою задачу бачу в тому, щоб знайти рівновагу між гілками влади. А далі життя покаже”. Але то було мовлено в березні – сьогодні, здається, життя вже показує. І це явно лунало у виступі Володимира Михайловича. Неодноразово повторена фраза: ”Стою я перед вами” нагадала мені щось давнє, з радянського фільму: «Вот стою я перед вами, простая советская женщина!»  Ой не так все просто – спробуй розберись не тільки „простій жінці”. Але до всіх запитань, на які відповідав, спікер додавав: «Дайте мені можливість це зробити». Говорив, звісно, гарно.

Їздять цілий рік, але ж весною все оживає – тож і скутеристів, велосипедистів значно збільшилося.

- Треба сказати, що з прийняттям нового Закону України щодо безпеки дорожнього руху стан аварійності на автошляхах істотно покращився. Так, за 3 місяці поточного року на території району скоєно менше дорожньо-транспортних пригод, ніж за аналогічний період минулого року – 3 проти 7, та на жаль, не обійшлося без жертв: знову загинула одна людина, травмованих минулого року було більше - 9 (проти 3 – у цьому). Тож можна вважати, що послаблення відповідальності за вчинення порушень (про що подекуди ведуться розмови) є недоцільним, адже позитивні тенденції спостерігаються.