Головна

 

...1925 року у центрі селища Бахмач був збудований будинок Райвиконкому. У ньому ж розташовувався й районний комітет ЛеСМУ (Ленінського союзу молоді України) аж до початку Другої Світової війни у 1941 р.

У березні 1920 року відновив свою роботу залізничний партійний осередок, який очолив Піотрович [1], а Карл Танчер був переведений на посади завідуючого відділом народної освіти та голови шкільної ради Бахмацьких залізничних шкіл. Першими комуністами Бахмача були Танчер К.П., Борейша Іван Й., Бержинський, Кузнєцов, Ковальов, Пилипенко, Примак, Больбух М., Линник І., Сухін Ф. Секретарем райкому компартії була Солом’яна – пристрасна ораторка. Головою волосного виконкому був Школьний.

У часи революції 1917 року та Громадянської війни паровий млин Брачинського, який орендував Зархін, працював з великими перебоями. 1919 року рішенням Чернігівського обласного виконавчого комітету млин було націоналізовано. Але за часи війн та революції обладнання млина прийшло у жахливий технічний стан, а на ремонт коштів у держави, як завжди, не знаходилося. І тому у 1921 році, після проголошення Леніним курсу на нову економічну політику (НЕП), млин був взятий в оренду якимось київським непманом, який, за допомогою іноземного капіталу, зробив його реконструкцію й налагодив роботу млина у цілому. Наприкінці 20-х років, коли НЕП вже Сталіним був відмінений, млин перейшов у власність Міністерства харчової промисловості. 

Тема потепління клімату на Землі не сходить з вуст її жителів. Її обговорюють маститі учені й ведучі журналісти, члени урядів і депутати парламентів, нею заклопотані працівники комунальних служб і пересічні громадяни - всі, хто роздумує над подальшою долею людства.

Дивуватись тут нічому. Адже навіть на нашій благодатній Чернігівщині, яка, здавалось би, розташована в найбільш сприятливому кліматичному поясі, і для якої навіть звичайна короткочасна посуха здавалася раніше чимось дивним і не передбачуваним, ця тема стала предметом масового обговорення – проблема водопостачання вже стала актуальною і у нас. Ось і недавно на сесії районної ради звучала  ця тема і прийнято відповідне рішення, яке в якійсь мірі стосується  і  Дмитрівки, бо як автор цих рядків, так і багато інших громадян селища змушені були поглиблювати колодязі, чого, втім, вистачило всього на якийсь місяць - згодом вода знову зникла.

Рік, що минув, ознаменувався ще небаченим в історії України урожаєм, не пасла задніх і Чернігівщина, зібравши понад мільйон тонн зернових. Це при тому, що в полі ще стоять тисячі гектарів незібраної качанистої. Просто парадокс якийсь – нестача води і такий урожай! Пізньої осені минулого вже, 2008 року вчителі та учні Дмитрівської школи здійснили автобусом екскурсію до новоствореного меморіалу в Крутах. Маршрут екскурсії являв собою своєрідне кільце дорогами Бахмацького і Борзенського районів. І скрізь, починаючи з Дмитрівки, бачили ми висохлі копанки і ставки, обмілілі річки, колодязі без води.  Отже, справа не тільки в тому, скільки випало опадів, а і в тому, коли вони впали на спраглу землю. Минулий рік і був в цьому відношенні надзвичайно сприятливим для хліборобів. Проте минула зима була досить багатосніжна, з частими відлигами, коли сніг танув, і в колодязях десь із середини лютого вода почала добавлятись. В ставках і по копанках того ще не помітно.

Із габровських анекдотів:

Дорослий син питає батька: „На якого лікаря піти вчитися? Я хотів би на кардіолога”. „Та що ти, синку, йди на зубного, у людини тільки одне серце, а зубів аж 32!”

Його я і згадував у кріслі стоматолога, інстиктивно здригаючись від одного тільки звуку бормашини. Це „за бугром”, дбаючи про пацієнта-платника, вже давно забули про це страхітливе знаряддя тортур усіх карієсозалежних – воно там і звучить ніжніше, і кажуть, катує не боляче. Та що ж, батьківщину не обирають, і зуби болять не за національністю.

Отож, сидів я у рідній Бахмацькій стоматполіклініці. Де, згідно з Конституцією (для особливо принципових уточнюю – 49 стаття), я маю право на безкоштовне лікування, і де, згідно з суворою реальністю, без грошей ані руш. Та ми до того покірно (як завжди) вже звикли, ніхто мітингів не влаштовує, за конституційні права не бореться. Та й не той випадок, як кажуть: біжиш сюди підтюпцем з єдиною думкою – аби тільки зробили щось, щоб він, трясця його матері, не нив! І будь-які гроші заплатиш, аби було чим „хрустку скоринку, соковиті фрукти” (дивись рекламу)жувати, хіба не так?

Тож біжиш до них, рідних, благаєш – рятуйте!

Хвороба підкрадається поступово і непомітно. Так трапилося і з моїм батьком, Махіним Юрієм Олексійовичем. Хоч до лікарів він звернувся на самому початку розвитку хвороби, але остаточний діагноз встановили лише через 3 роки фахівці Харківського медичного інститу ім.Сітенко. Ніякі сучасні ліки не можуть зупинити хворобу. Вердикт лікарів однозначний – тільки встановлення індопротезів обох клюшових суглобів. В іншому разі пересування зовсім неможливе, і хворого чекає інвалідний візок. Індопротези імпортні, коштують дуже дорого, та знайшлися добрі люди, які частково допомогли матеріально. Ми дуже вдячні за допомогу депутату обласної ради Даньку Григорію Володимировичу, підпрємцям Алфімову Ю. В., Драло М. С., Іванюку М.В.,Копі Ю.А. Та криза зробила свою чорну справу – ціна індопротезів значно зросла.

Тато  вже 5 років очолює Бахмацький козацький полк. В юності займався єдиноборствами. Були задумки відкрити клуби з цих видів, та коли нерухомий керівник, стоїть і справа.

 За інформацією Бахмацького відділення ДАІ, за поточний місяць на території Бахмацького району сталося 7 дорожньо-транспортних пригод, з яких у двох - постраждали люди.

Так, 9 березня у Бахмачі по вул. Жовтневій, о темній порі доби, водій К., керуючи автомобілем Славута у нетверезому стані, збив велосипедистку, теж далеко не тверезу. Хто з них був тверезіший, сказати тепер важко, але найцікавіше те, що у цьому ДТП ніхто не постраждав!

10 березня водій Б., керуючи мопедом по автодорозі Кіпті-Глухів-Бачівськ, а вірніше – майже не керуючи, бо був теж під добрячею „мухою”, наїхав ... на вантажівку. В результаті отримав важкі тілесні ушкодження його пасажир і ... не повірите - теж п’яний! Постраждалий був доставлений у центральну районну лікарню.

16 березня в м.Бахмачі по вул.Першотравневій водій К.  здійснив наїзд на пішохода автомобілем Daewoo (Деу). Жінка-пішохід отримала тілесні ушкодження, доставлена в лікарню.

 - Наприкінці лютого працівниками Бахмацького РВ УМВС були затримані двоє жителів Стрільників, які підозрювались в пограбуваннях у м.Бахмачі. Один із підозрюваних навчався в технікумі Борзни, інший - працював в Києві. Як з’ясувалось, молодики вирішили відпочити в Бахмачі, а заодно й підзаробити грошей. За один день вони скоїли три злочини. У першому випадку їм „не повезло”: у потерпілого, якого вони побили, не виявилось грошей, у двох інших випадках грабіжники також побили потерпілих та забрали у них гроші, мобільний телефон, речі. На даний час  ведеться слідство.

 - 21 лютого в м.Бахмачі по вул.Шевченка був затриманий гр.С., житель Борзнянського району, у якого було вилучено  наркотичну речовину - маріхуану. По даному факту проводиться перевірка.

 -  23 лютого до Бахмацького райвідділу міліції звернулась гр.Р., жителька с.Красного, з заявою про те, що до її будинку, підібравши ключі, вдерлися грабіжники, які викрали гроші в сумі 1900 гривень.  Працівники міліції мали підстави підозрювати у злочині циган, яких бачили на автомобілі ВАЗ -2104 синього кольору. Невдовзі підозрювані були затримані. Як з’ясувалось, злочинці мешкали на території Конотопського району. В даний час встановлюється їх причетність до інших злочинів.

Треба ж, як біжить час...

Знову  йду до рідної школи. Тепер привела записувати на підучку правнучку Юлечку. Це приємне доручення  довірили невипадково - кажуть, в мене легка рука.  Може, й так, саме я відводила в школу і доньку, і племінника, і внучку, і вони  гарно вчились. Онука, між іншим, була навіть медалісткою. Я закінчувала десятирічку, коли школа була № 49, донька трохи вчилась, як стала та № 87, а онука  набувала знань  уже в п’ятій, якою залишається  і донині.

Щебетуха  Юля не замовкає ні на хвилину.

- Бабусю, а в якому класі ти  навчалась?

Мушу підніматись  на другий поверх. Все тут, як і п’ятдесят років тому.  Щось приємне, тепле і хвилююче підступає до серця. Помічаю, що кабінет хімії, де ми вчились, тепер звичайний клас. На вікнах залу тюлеві ошатні гардини, а колись цього нічого не було. Згадались вчителі, більшості вже немає на  цьому світі.  Здалось, навіть почула голос Андрія Антоновича Шульгана, читав історію і географію. Він так умів провести урок, що уява відправляла  у захоплюючі подорожі у далеку минувшину  або  у дивовижні краї світу.  Валентина Миколаївна Мюрнер викладала хімію, здається, ще й сьогодні отримала б четвірку, тепер це, мабуть,  дев’ять. Вона так  вкладала в наші голови  валентність елементів, їх взаємодію, атомарні маси, що не забуте все це й досі.

 

По-справжньому величним був життєвий і творчий шлях видатної української поетеси Лесі Українки. На її долю припало багато випробувань, проте жодні не зруйнували її віри в життя, не змінили її прагнень та переконань, не зламали характеру сильної жінки.

У чарівний світ Лесиної поезії поринули ми на уроці позакласного читання, приуроченому до 138-ої річниці від дня її народження. Ми, з нашою вчителькою Ольгою Віталіївною Онищенко, нібито пройшли стежками життя великої українки, взірця незламної сили духу і благородства.

Усі ми радіємо першому весняному сонечку, а ми, школярі, ще з більшим нетерпянням чекаємо літа, з його благодатним теплом і канікулами. А от у творчості Лесі Українки весна займала особливе місце, тому що для неї, хворої на туберкульоз кісток, весна  була передвісником добрих сподівань, надією на одужання. У багатьох її творах звучить мотив весни, її цілющого впливу на всіх і на все. Улітку ж Леся почувала полегшення, хвороба неначе відступала, і настрій був бадьорий. Осінь і зима приносили з собою дощі, холоднечу, слабування. Та негода ніяк не впливала на творчу активність поетки, не впливала на почуття її великої любові до рідного краю. Із ніжністю писала вона про ліси і озера Волині, про могутній Дніпро, про степи України та її чудові Карпати, про мінливу красу Чорного моря. 

На жаль, вашу газету читаю нерегулярно, бо за клопотами вчасно не передплатив, до того ж потрапив у лікарню,тому  випуск із публікацією про Олександра  Костянтиновича Кодакова побачив із запізненням. Був приємно вражений, коли розгорнув «Порадника» і вгледів портрет мого приятеля-краєзнавця.  Згадалося все... 

Подружились  з ним  років  сорок тому.  Сприяла цьому  обставина, що я теж працював  землевпорядником. Олександр Костянтинович  був людиною широкого світогляду. Та найбільшу шану, думаю, заслужив від людей, повертаючи їм здоров’я.  Цікаво , що пригадав   і Меньшикова, автора цієї публікації. Ім’я в пам’яті вже стерлося, а його прізвище, звісна річ, запам’ятав, бо воно для батуринців знакове. Кодаков    допомагав  відновити здоров’я  і цій молодій парі, бо  немовля виснажило їх за ті кілька місяців.  Саме як за цілителя і хочу поділитись своїми спогадами про ювіляра, який повернув здоров’я, мабуть, не одній сотні хворим. Майже щодня до нього  звертались  відвідувачі за допомогою, пригадую,  одного разу   прибула група конотопчан. Був свідком  їхньої розмови. Скоро  гості  стали допитуватись у Олександра Костянтиновича,  чи не має він медичної освіти, бо термінологія, яку він вживав, наштовхнула  прибульців до цієї думки. Вони так остаточно і не повірили роз’ясненням Кодакова, вирішили , що  останній все ж навчався рік-два у медзакладі. А пізніше,  вже  у зустрічі  з  двома вчительками-біологами він розкрив джерело своїх глибоких знань з ботаніки. Виявляється, після семирічки  провчився  рік у агрошколі. Це пізніше романтика привела його у геологічний технікум.