Головна

Весь народ християнський святкує 19 серпня Преображення Господнє, другий, яблучний Спас, а ми, бахмачани – подвійне свято. У нас на Спас – храм! Вже доброю традицією в районі стало  чудове святкове дійство до храмого свята, свято достатку й врожаю, забав та веселощів – Спасівський ярмарок. А щоб ви, дорогі земляки, встигли до гостей приготуватися, напекти-насмажити, ярмарок  перед святом влаштували – хай буде багатим ваш стіл! 

Проходячи вулицею Центральною селища Батурин, гості Гетьманської столиці і не здогадуються, що крокують новою вулицею. Тому як таблички на ній ще старі, не знала й я. А ось нещодавно почула (чутками земля повниться), що Батурин вшанував  Президента України, назвавши одну з вулиць його іменем. Зателефонувала до селищної ради, інформацію підтвердила секретар ради Лось Валентина Григорівна:

- Так, рішенням 22 сесії 5 скликання від 2 березня 2008 року вулиця Центральна перейменована на вулицю імені Ющенка.

 

Батько славнозвісного засновника вітчизняного бджільництва був священиком в селі Митченки, із-за високого зросту називався Великданом. З розповідей людей, в один весняний день продавець горшків перекинувся зі своїм возом в рівчак, сталося це біля двору священика. Гончар попросив батюшку допомогти в біді. Священик при доброму здоров’ї витягнув з канави і воза, і кобилу. Кляча ледве стояла на ногах, тож гончар залишив її помічнику, взявши за неї 1 карбованець сріблом, за таку ж ціну - і горшки на додачу. Зрозуміло, що ані те, ані інше не потрібні були священику, але залишив він і горшки, і кобилу, аби втішити нещасного. При хорошому догляді тварина поправилася і дала приплід - трьох лошат. Продавши лошаків, Великдан купив декілька колод бджіл, які дали йому можливість купити до 20 десятин піщаної землі. Граф Кирило Розумовський, розводячи сосновий ліс, запропонував отцю Іоанну подвійну ціну за його землю і за бажанням Прокоповича велів відвести йому взамін вигідну землю під Митченками. Тоді Прокопович і зайнявся хліборобством. Все це принесло йому значний прибуток, і він зміг вивчити свого сина Петра в Київській Академії, після закінчення якої той перебував на військовій службі. Старий батько умовив Петра повернутися в село і запропонував нудьгуючому від бездіяльності сину взяти або 2 кобили, або 10 колод бджіл. «А я, - говорив батько, - побачу, як ти будеш хазяйнувати».

 

Нагадую, що 10 листопада 1917 р. у Бахмачі було проголошено владу Рад, але недовго трималася Радянська влада у Бахмачі. Військове командування Центральної Ради на чолі із Симоном Петлюрою зібрало залишки білого офіцерства та солдатів армії Південно-Західного фронту у м. Рівне, де перевдягли їх у сині жупани й під личиною Крайового комітету охорони революції послали душити молоду Радянську республіку. Ще й пообіцяли солдатам землю і волю та багато різних цяцянок, які вони мали одержати після цілковитого придушення Радяської республіки в Україні. Захопивши столичний Київ, синьожупанники на початку грудня 1917 року окупували наш Бахмач [1], де розташувалися зі штабом у семирічній школі. Солдатів розквартирували навколо залізничного вузла по хатах господарів. Під командуванням офіцерів рої солдат виздили у сусідні села наводити свої порядки. Вони жорстоко запроваджували систему катування та грабунку селян, повертали назад поміщику землю, майно, реманент, забирали у сеолянина “лишки” фуражу для утримання своєї армії. А лишками було таке. Зерно забирали під мітлу. Худобу реквізували по черзі: сьогодні забирають порося, завтра - корову, післязавтра - гусей й так далі. Забирали й фураж та овочі.

Весна. Ніжне сонячне проміння розтоплює останні залишки вже брудно-сірого снігу. Стрімкі джерельця співають пісню пробудження, а перші квіти милують око своєю тендітною красою. Та не всі серця наповнює радість: біль і горе затьмарили всю чарівність того ранку.

Відчай, сльози та домовина... Невтішна вдова з двома красунями-дівчатками та хлопчиком-немовлям востаннє прощається зі своїм чоловіком. Вона глянула на Миколу змарнілими від смутку очима – і все їхнє таке нелегке, сповнене розлуки та надії, подружнє життя промайнуло перед нею.

Яка ж вона була щаслива! Весілля. Коханий чоловік. Невдовзі одна за одною двоє донечок. Тільки жити й радіти! Але ж ні! Війна! І Микола пішов захищати Вітчизну. Битися. Битися за неї - за кохану Катрусю, за діточок найкращих у світі, за неньку, яка ростила й лілеяла, за рідну батьківську хату. Чотири довгі роки чекання. Чекання й страху, що прийде повідомлення про смерть, що більше не побачить його загоріле чоло, його блакитні, наче небо, глибокі, як море, і усміхнені, немовби сонечко, очі; що більше не буде міцної опори та надійного захисту в житті. І от він повернувся. Стомлений виснажливими битвами, криками вмираючих, жорстокістю ворога та невблаганністю долі.

Сьогодні Ірина вирішила з усім покінчити, забрати речі і нарешті піти від Сашка. Покинути його назавжди, забути, відректись, зненавидіти. 0, як хотіла вона перестати його любити! Але чомусь не могла. Майже щовечора приходив п’яний, іноді навіть серед ночі. Чіплявся до неї брудний, смердючий, нестерпний, або просто у взутті завалювався спати на чисту постіль. Часто ображав, обзивав, поводився, як чужий, єдине, що жодного разу не підняв на неї руки. «Може, сміливості не вистачає?», — думала про себе  Іра.

На роботу ходив рідко. Та й фактично усе зароблене пропивав. Родина теж була для Сашка на останньому місці. Жили вони утрьох, ще з його матір’ю. Літня інтелігентна жінка також не раз отримувала від сина порцію лайливих слів, та тільки схлипувала часто у куточку своєї кімнати.

— Як ти його терпиш, Іринко? Покинь, знайди собі нормального чоловіка, ти не заслуговуєш на таке, — не раз повторювала змордована жінка. Горнулася до невістки, адже їх обох дуже зріднила спільна біда.

Саме так звучить арія Андрія, як гімн коханню і подружній вірності в першій українській опері “Запорожець за Дунаєм”, створеній С. Гулак-Артемовським.

Хто ж він, цей славетний співак і композитор, твори якого живуть і радують людей і в наші дні?

Семен Степанович Гулак-Артемовський народився 195 років тому в м. Городище, тепер Черкаської області, в родині священика. Батько хотів і мріяв, що син також стане духовною особою, і одинадцятирічним хлопчиком влаштував його до Київського духовного училища. Та не так сталось, як гадалось.

Субсидія є соціальною пільгою, що покликана захищати і підтримувати малозабезпечені сім’ї.

Право на отримання адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг поширюється на громадян, які проживають у житлових приміщеннях (будинках) державного та громадського житлового фонду, у тому числі в гуртожитках, - на оплату користування житлом; приватного житлового фонду та фонду житлово-будівельних (житлових) кооперативів - на оплату утримання житла; житлового фонду незалежно від форм власності - на оплату комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

Участвовали в пробеге команды из Киева и области, Чернигова и области, Донецкой, Днепропетровской, Житомирской, Львовской областей. Бахмачане областную команду не подвели: выступили успешно.

Пробег 1000 м (на таблице коэффициентов учитывается показанный результат с поправкой на возраст) выиграла Пилипенко Ангелина (Бахмачская школа №5), 2 место - у Прокофьевой Евгении (школа №1).

В пробеге на 5000 м среди девочек до 13 лет  первой была Пилипенко Диана из городской школы №5, на этой же дистанции среди юношей первое место - у Ненаженка Сергея, ученика школы №1.