Головна

Пам’ятаєте смутні 90-ті, коли вечори  з каганцем сиділи? Масові відключення електропостачання стали тоді таким самим звичним явищем, як зараз слово „криза”. Але як тоді, так і нині та криза, напевне, створена штучно і „за сприяння” тих, кому це вигідно, хто на цьому „зрубить”. Та полинути згадками в недавнє минуле змушує далеко не ностальгія за лущінням квасолі присмерковими вечорами.  Так ми в родині вирішували проблему зайнятості: торбинка квасолі, дорослі й діти навкруг столу з гасовою лампою, яку обачливо зберегли мої батьки, що пережили, як і все їхнє покоління, й не такі неприємності.  А в тих наших вечорах за лампою, знаєте, було більше приємного – спілкування, неспішне, в затишних сутінках, які дивним чином спонукають до відвертості, сімейних спогадів та історій, за чим так сумуєш, коли сім’я розбігається по життю. Навіть діти, які вже виросли, полюбляють згадувати ті наші романтичні посиденьки.

Народ зголоднів – краде живність! За інформацією, наданою дільничним інспектором Бахмацького районного відділу внутрішніх справ Світланою Подласою, таких крадіжок тільки за два дні сталося дві – обидві у селах району.

Так, 10 липня з сараю 77-річної жительки с.Стрільники,  вулиці Урожайної, гр.Д., викрали порося вагою близько 30 кг. Від любителів свининки минулого місяця постраждали вже у с.Бахмачі, теж пенсіонер. Отакої – старенькі стараються, а хтось наїдається! Чи ж знайдуть? Перевірка, за інформацією правоохоронців, проводиться.

А наступного дня, 11 липня, подібна заява надійшла від 78-річного мешканця Митченок, вулиці Батуринської, гр.Р., з господарства якого викрали кроля. Причому, за словами потерпілого, це відкрито зробив його односелець – гр.Ч., 1976 року народження.

За даним фактом також проводиться перевірка.

Не вщухає і наркотичний бум, який „вибухнув”наприкінці минулого місяця. Так, лише за 3 дні червня, з 22 по 26, сталося 5 таких випадків.

Пішов з життя брат – Лук’яниця Валерій Михайлович.  Біль втрати назавжди з нами, в наших серцях. Невимовно важко пережити горе наодинці, але поряд були чуйні люди. Хочемо висловити подяку  усім, хто прийшов на допомогу  в цей скрутний час.

 Це Туз  Володимир Іванович, Роговий Олександр Олександрович, Ільченко Валентина Костянтинівна, Нарушевський Олег Станіславович, творче об`єднання „Граніт” на чолі з Ляхом Олександром Григоровичем.

Бажаємо їм здоров’я і всіх життєвих гараздів. Хай щастить, а печалі обходять стороною.

 

Йду  нічним містом – проводжаю на першу київську електричку доньку. Тиша навкруги і тут... якесь дивне плюскотіння, начебто водоспад шумить, ну такий невеличкий. Не вірю вухам своїм, а потому – не вірю очам своїм. Фонтан працює! О третій ночі! Напередодні ввечері гуляли сквериком – не працював точно. Вдень пішов перевірити – мо’, глюки, як каже дочка. Та ні ж – не працює таки знов! Чи й фонтан на якийсь дивний кризовий режим перейшов, чи то він сумує вдень без роботи і вночі на волю виривається – не знаю, але було таке, божуся, не привиділось.

P.S. Для Хомів невіруючих: було це у вівторок, 14 липня.

Зараз фонтан вже знову радує бахмачан.

14 липня відбулася 22 сесія районної ради п’ятого скликання. Найважливіше питання, яке вносилось на розгляд сесії - «Про внесення змін до рішення районної ради від 30.01.2009 року «Про районний бюджет на 2009 рік».

Закінчилось перше півріччя, обсяг доходів загального фонду бюджету збільшився у зв’язку з перевиконанням. Ці кошти спрямували в основному на підготовку освітніх закладів до нового навчального року, частину коштів направлено бюджетам нижчого рівня, зокрема на оплату праці працівників бюджетних установ, на інші важливі соціальні потреби громадян району. Внесений на розгляд сесії проект рішення зі змінами до районного бюджету був підтриманий депутатською більшістю.

Під час обговорення ставились запитання, вносились пропозиції щодо виплати коштів за інтенсивність працівникам медичної галузі за рахунок зекономлених коштів. Ці пропозиції підтримали і депутати-соціалісти. На жаль, частина депутатів з незрозумілих причин не підтримала цих надзвичайно важливих для людей ініціатив, тому вирішили повернутися до його розгляду при внесенні змін до районного бюджету за підсумками 9 місяців. Враховуючи те, що у другому півріччі відсоток перевиконання районного бюджету набагато менший, вирішення цього питання ставиться під сумнів.

Багато бахмачан - мешканців мікрорайону, званого у нас „МКЗ”, просять: „Напишіть про нашу біду”. Оскільки сама автор часто буває в тих краях, також потерпає від цієї, м’яко кажучи, незручності. Справа в тому, що більшість з нас, бахмачан, є велосипедистами. І не стільки тому, що спортсмени заядлі – умови нашого містечка тому сприяють, та і найближчі села у Бахмач звично „вєліками” добираються. Хоча вже  є маршрутки, але ж на ньому, рідному, і дешевше, і зручніше. Тож і сюди – через „Гомельський”, двоколесного переніс, та й гайда далі. Та віднедавна цей путь став важкуватим. Але – все спочатку.

Усе, що дає розвиток нашому рідному місту, це дуже добре. Бо ж знаємо, що за нинішніх часів такого (крім торгівлі) майже немає, особливо у нас, в провінції. Практично не працюють заводи та підприємства, що давали стабільний прибуток і роботу бахмачанам: Хіммаш, АТП, сільгосптехніка і сільгоспхімія, з перебоями – МКЗ і м’ясокомбінат, список можна множити. А от залізниця тримається (в добрий час сказавши, як говорила моя покійна бабуся, аби не зурочити!) Завдяки залізниці ми і містом стали колись, завдяки їй і зараз виживаємо. Дуже приємно, що розширяється Бахмацьке вагонне депо, чим займаються, як відомо, кияни – Дарницьке депо. І ми щиро радіємо за городян, що тут отримують работу, за Бахмацьке депо, яке має такий авторитет в Україні. Сподіваємося, що і місту буде користь від столичних капіталовкладень: так, в інтерв’ю „Пораднику” ще минулого року керівництво говорило про перспективи розвитку інфраструктури, тобто допомагати Бахмачу київські партнери планують. Все це приємно.

Утримання батьків дітьми є відповідною компенсацією за утримання і турботу, надану батьками дитині. В нормальних умовах діти добровільно допомагають своїм непрацездатним батькам і турбуються про них.  Однак, безсумнівно, неможливо змусити дорослих повнолітніх дітей любити і поважати своїх батьків. Любов, доброта, порядність, чесність є етичними поняттями, а не юридичними. Разом з тим слід пам’ятати, що обов’язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплений в статті 51 Конституції України. Дана конституційна норма знайшла своє відображення і в Сімейному кодексі України (ст.202-206).

Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Таким чином, слід звернути увагу на наступне: обов’язок виплачувати аліменти батькам може бути покладено лише на повнолітніх дітей; потреба матеріальної допомоги полягає в тому, що батьки не мають можливості забезпечити своє гідне існування у зв’язку із відсутністю пенсій чи їх низького розміру, а також у зв’язку із відсутністю у них інших джерел існування; непрацездатними визнаються особи, які досягли пенсійного віку (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років) та інваліди I, II і III групп.

 

Важливою  проблемою молодої Радянської держави була ліквідація неписьменності серед дорослих. Тому бахмацькі залізничники на своїх профспілкових зборах вирішили: боротьба з неписьменністю – їхня кровна справа, для чого на кожному вокзалі, на виробництві були обладнані кімнати - класи для навчання працівників-залізничників. Ще у грудні 1919 року почала діяти школа лікнепу („лікнеп” – скорочено від „ліквідація неписьменності”), а у 1920 році  пристанційні селища бахмацьких станцій нараховували 2 семирічні школи,  до яких приєдналися незабаром й дві початкові. Спочатку в  них навчалося 330 дітей, а вже 1925 року вони нараховували 1244 учнів та 42 вчителі. Сприяла бурхливому розвитку освіти й та обставина, що у 1923 році пристанційні селища набувають статусу районного центру Конотопської округи Чернігівської губернії під ім’ям Бахмач. Ця ж обставина призводить до розбудови низки районних установ, зокрема, й медичних. У цей час у Бахмачі з’являється районна лікарня, медична амбулаторія, протитуберкульозний диспансер й перша аптека.

1925 рік у житті Бахмача відзначився тим, що пристанційні селища отримують статус міста [*]. Цього ж року відчинила свої двері вечірня школа робітничої й селянської молоді, а при станції Бахмач для безробітної молоді були організовані місячні курси з підготовки кадрів для поштової служби на залізниці. До речі, ці курси закінчили молоді тоді Гурин В.І. та Мешик В.З., які із залізничного поштового відділення пішли на заслужений відпочинок. У 1929 році на базі Бахмацької вечірньої школи робітничої й селянської молоді відчинив свої двері робітфак („робітничий факультет”) від Ніжинського інституту народної освіти (зараз Ніжинський педагогічний університет), який на чотирьох своїх курсах давав освіту за 10 класів. У 1930 році майже весь четвертий курс Бахмацького робітфаку зарахували студентами Ніжинського ІНО. Було зараховано 20 студентів із 30, які навчалися у робітфаку; інші студенти поїхали вступати у інші вузи. Пізніше  випуску Бахмацького робітфаку давали право вступати до вузів за бажанням, а не лише до Ніжинського ІНО.

Сосновичок познайомив мене з Лісовиком-чарівником. Лісовик-чарівник добрий. Він може змінювати свою зовнішність: то листом стане, то вороною полетить, то камінчиком покотиться. А ще є у нього пір’їна. Як задумає Лісовик що, то махне тією пір’їною, і задумане здійснюється. І одного разу Лісовик-чарівник допоміг мені й Сосновичку потрапити... Куди б ви думали? У мурашник. Так- так, у самісінький мурашник.  Ми із Сосиовичком попросили його, щоб він зробив нас  маленькими,  як  мурашки. Лісовик-чарівник   виконав наше прохання. За допомогою пір’їни ми стали малесенькими і пройшли у мурашник.

Мурашник знаходився у старому  пеньку.  Пройшли ми трохи головним ходом, а там мурашки бігають. Та не просто так бігають, а хто відерце з водою несе, щоб мити підлогу у своїх кімнатах, хто підмітає, хто сміття виносить.