Головна

Імен і прізвищ, що мають в своїй основі біблійне ім’я Самійло (Самуїл), на Чернігівщині, втім як і по всій Україні, безліч. До цього переліку належать і імена гетьмана Івана Самійловича Самойловича та видатного вченого і практичного лікаря Данила Самійловича Самойловича (Сушковського). І хоча жили вони в різний час, ми ставимо їх поряд як наших видатних земляків, людей, що залишили помітний слід у  вітчизняній історії. Про І.С.Самойловича (рік нар.нев. -1690), нашого земляка, „Порадник” уже писав в листопаді 2007 року в статті „Гетьман з Красного Колядина – І.С.Самойлович”, висві-тлюючи в основному його військову і політичну  діяльність. Відомий він і як далекоглядний політик, що дбав про освіту і зростання духовності та  культурного рівня свого народу.

Тоді приходьте або приїжджайте у районній табір “Мрія”, що діє у ЗОШ I-II ступ. села Курінь. Ось там ви і побачите непосидів і затійників, веселу і запальну відпочиваючу дітлашню.

Проте діти не тільки відпочивають, а творчо і розумово працюють. Про це я дізналася від самих дівчаток і хлопчиків, які придумали такі цікаві назви своїм загонам, від старшого вихователя Шостак Валентини Миколаївни, вихователя І-го загону Макаренко Людмили Володимирівни.

...Літній бал був присвячений польовим квітам. ”Королевою квітів” обрали Голяк Аліну (дівчинка з Тиниці). А на виставці «воскових фігур» діти зображували героїв казок, персонажів з творів українських письменників, міфів та легенд. Літературна вікторина, присвячена рідному краю, збагатила знання не тільки шанувальників художнього слова, а всіх допитливих. “Комічний футбол”, приміром, звеселяв, надавав сили футболістам. А команди були утворені з вихователів і працівників табору та дітей. «Козаки-розбійники» показали свою удаль молодецьку. На дискотеці в стилі «ретро», 80-х років минулого століття, діти мали змогу вдосталь натанцюватись, поспівати, а дорослі - пригадати молодість. Антиспідова тема знайшла своє місце у казках на новий лад “Колобок”, “Оленка-недоумочка”, “Ріпка”. У святі, присвяченому рідній природі, діти показали свій талант і як художники-пейзажисти, і як художники літературного слова.

І „спеклася” вона, ця гаряча новина, на „Колосі”.

Зустрічаю ввечері сусіда – щаслива усмішка, оптимізмом так і сяє. І дружина посміхається, з прихованою гордістю за свою половинку говорить: „Вирішив ось молодість згадати, 20 же років на воротах стояв”. Зацікавившись, розпитую. У середу, після робочого дня(!) вагонники влаштували футбольні баталії між цехами. Сусід, як і в юності, стояв на воротах за рідний цех (не уточнюю який, бо він – людина скромна).

Шкодую, що не змогла побачити це на власні очі, та вірю, що було здорово. І здорово!

Молодці вагонники! Депо, до речі, не лише футболу увагу приділяє, а взагалі підтримує спорт в районі, зокрема, цього року суттєво допомогли з обладнанням відкритих баскетбольних майданчиків у міських школах №1 і №5 та на стадіоні „Колос”.

Привлекла внимание  поданная ещё ранее рубрика  «Якби я був начальником». Обе мои невестки работают в школах, учителя начальных классов. Когда собираются вместе  и заводят разговор, не могу ими налюбоваться. Но в случаях обсуждения  школьных проблем я их не узнаю. Наболевшая тема их разговоров – формирование классов. Знаю, что учителя  мотаются по детским садам, переманивая к себе  талантливых ребятишек и наследников состоятельных или влиятельных родителей. Мне кажется, что это унижает и учителя, и  саму школу. Между прочим,  одна из них работает в  другом районе.

Скажете, у нас вже й так їх два, а дахи як текли, так і течуть, у під’їздах як свистіло в усі дірки, так і свистить, ремонти як робили своїм коштом, так і робимо, і т.д., і т.д.? Все правильно, тому й потрібно щось кардинально змінювати. В першу чергу, змінювати треба сам підхід. Почнемо з того, що вже давно практично всі квартири приватизовані, мешканці дійсно практично самі роблять усі ремонти, а що не роблять, те на ладан дише, то вибачте – що таке „квартплата”? За що платить власник квартири? Це питання витає в повітрі вже давно, але за звичною, ще совковою схемою, люди продовжують платити за неякісні, або ж примарні послуги. Або ж – не платити. Останнє породжує дефіцит коштів у тих самих ЖЕКів, ні за що робити їм навіть поточні, не кажучи вже про капітальні ремонти. А за що ж їм тоді платити? Замкнуте коло. Нововведення в житлово-комунальній сфері вже почалися і мають позитивний результат – там, де не бояться нового. Наприклад, у майже сусідньому з нами Кременчуці. Про це ви мали змогу прочитати в одній з публікацій „Порадника”: „Від сесії до сесії”, автор - депутат міської ради М.Виноградов, в якій Михайло Михайлович пропонував усім „небайдужим бахмачанам... разом поміркувати, як зробити обслуговування наших будинків якісним, надійним, зручним та економним” (№27).

„Порадник” поміркував над цим – ми почули про „начебто якийсь новий ЖЕК” і вирішили дізнатися про все з перших вуст.

Спочатку – коротко про автора. Фронтовик, на долю котрого випало чимало випробувань, медик на війні і потім, все своє трудове життя, медик –залізничник, Іван Панасович відомий багатьом бахмачанам. Ось нещодавній випадок як підтвердження тому: наш знайомий і дописувач, людина, котру в його 87 цікавить світ та все, що в ньому відбувається, Іван Панасович якось, в черговий раз, зайшов до нас у гості. Сидимо, говоримо, записую саме ці спогади, про які піде мова – заходить жіночка, мешканка Бахмача. Ніна Харитонівна дуже погано бачить, але почувши голос нашого відвідувача, говорить: „Ви працювали на станції фельдшером, правильно? Не знаю Вашого імені, але пам’ятаю добре”. Такого треба заслужити – щоб тебе впізнавали по голосу!

У своїй юридичній практиці я зустрічався з цим питанням, буквально нещодавно був такий випадок: діти живуть за кордоном, батько потребує матеріальної допомоги. Для нашого менталітету це досить незвичайна ситуація, адже більш характерною рисою українців є прагнення батьків допомогти своїм дітям. Але це життя, і ніхто не може бути застрахованим від немічної старості, мізерної пенсії і, як наслідок, стати перед вибором: або купити ліки, або за ці гроші харчуватися та сплачувати комунальні послуги. Саме для захисту людей у похилому віці законодавством передбачений обов“язок повнолітніх дітей піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу (ст. 172 та cт. 202-206 Сімейного кодексу України).

Цей парадокс в назві нашого нарису  викликаний тим, що майже в усіх довідниках радянського періоду повідомлялося про 1659 рік як час заснування Тиниці, жодним словом  не говорячи про обставини цієї події, а про Конотопську битву , яка відбулася саме в ті дні, навіть в грубезній 2-томній „Історії СРСР” під редакцією академіка Б.Грекова не сказано жодного слова, втім як і в іншій історичній та довідниковій літературі. Знаменитий козацький  літопис Самовидця про Тиницю, а це була дійсно перша письмова згадка про неї, пише так:”І так тії трактати скончавши, просто под Конотоп притягли и зараз спод Тиници подїзд добрій виправили, где пришовши на переправу в селі Сосновці, немал през цілій день міли потребу, где язика взяли, а люд московській не достал язика.” (В перекладі з староукраїнської слово през означає протягом, а потреба – битву, сутичку.) Мова тут іде про події , що передували самій битві та її початку. Отже, говориться тут про Тиницю, як уже всім відоме село, яке, на нашу думку, до 1659 року налічувало уже не один десяток років від дня свого заснування.

У Ялті з 25.06 по 2.07 відбувся 8 Міжнародний турнір “Ялта-2009” з настільного тенісу, в якому  взяли участь 120 юних спортсменів з міст України, Росії, Білорусії та Молдови. Змагання проводилися в особистому заліку за віковими підгрупами: 1999 року народження, 97 – 98 та 95 – 96 р/н.

Бахмаччину на високому спортивному форумі представляли вихованці Бахмацької ДЮСШ ФСТ “Колос” під керівництвом тренера школи Марченка Сергія Валентиновича: Хоменко Владислав,Жила Артем, Рубан Максим, Неділько Андрій, Джапава Давид та Марченко Владислав.

Саме він, Марченко Владислав, і став гордістю Бахмацької команди: 2 перших місця - у наймолодшій віковій підгрупі, 1999 року, та у середній підгрупі. Переможці нагороджувалися спортивною формою, медалями, грамотами та грошовими преміями.